Розділ 37

Минали місяці. Життя Дмитра, Олени та Софійки, здавалося б, повністю налагодилося. Артем сидів за ґратами, його імперія рухнула, а звинувачення проти Олени були повністю зняті. Вони офіційно одружилися, і їхній дім наповнився сміхом Софійки та теплом їхнього нового, зміцнілого кохання. Олена повністю відновилася, її серце, серце Анни, билося рівно і сильно.
Проте, незважаючи на зовнішній спокій, над ними все ще висіла тінь минулого. Таємниця передачі пам'яті через серце Анни не давала спокою Дмитру. Він постійно думав про слова Артема, про останні рядки в листі Анни, які натякали на щось більше, ніж просто пересадку органу. Він не міг повністю відкинути думку, що десь існує ще одна нерозкрита частина цієї складної головоломки.
Одного вечора, коли Софійка вже спала, Олена сиділа у вітальні, розглядаючи стару фотографію Анни, що стояла на каміні. Вона торкнулася її ніжно, і в її очах була суміш любові та якоїсь дивної тривоги.
"Щось не так, Олено?" — запитав Дмитро, підійшовши до неї.
"Не знаю, Дмитре, — вона зітхнула. — Іноді мені здається, що я відчуваю її думки. Не просто спогади, а справжні, живі думки. Ніби вона намагається мені щось сказати".
Дмитро здригнувся. Він теж відчував це. Інколи, коли Олена дивилася на нього або на Софійку, в її очах з'являвся такий знайомий вираз, що це лякало його. Ніби Анна дивилася на нього крізь Олену.
Крім того, почали з'являтися дивні збіги. Олена, яка раніше ніколи не цікавилася мистецтвом, раптом почала малювати ескізи, що були напрочуд схожі на незавершені роботи Анни. Вона почала наспівувати мелодії, які Дмитро впізнав як улюблені пісні Анни, але які Олена ніколи раніше не чула. Це було більше, ніж просто "пам'ять серця". Це було майже повне злиття особистостей.
Дмитро намагався не надавати цьому значення, списуючи все на сильні емоції та психологічний зв'язок. Але одного разу, під час їхнього відпочинку в заміському будинку, де вони знайшли Софійку, Олена раптом зупинилася біля старої стіни, яку раніше ніколи не помічала.
"Тут щось є, Дмитре", — сказала вона, торкаючись цегляної кладки. — "Я відчуваю. За цією стіною щось приховано".
Дмитро здивувався. Він знав цей будинок досконало, адже це був колишній сховок Артема. Але він ніколи не помічав нічого незвичайного в цій стіні. Проте в її очах була така впевненість, що він не міг не повірити.
Вони обережно дослідили стіну і виявили невеликий, ледь помітний виступ. Під ним була невелика щілина, яка вела вглиб кладки. Цього разу ключ не знадобився. Це було сховище, зроблене поспіхом.
Коли Дмитро обережно розібрав цеглу, всередині виявилася маленька, герметично закрита металева капсула. Вона була старою, вкрита іржею, але її вміст, здавалося, був добре захищений.
"Що це?" — прошепотіла Олена, її погляд був прикутий до капсули.
Дмитро обережно відкрив її. Всередині лежав пожовклий лист, написаний дрібним, майже нерозбірливим почерком, який був абсолютно не схожий на почерк Анни. Поруч з листом був маленький, але дуже детальний мікрочіп, який, здавалося, не належав цій епосі.
Дмитро почав читати. Перші рядки змусили його серце завмерти. Це був щоденник, але не щоденник Анни. Це був щоденник її сестри-близнючки. Сестри, про існування якої він ніколи не знав, і яку Анна ніколи не згадувала.
"Мене звуть Аліна. Я сестра-близнючка Анни. І ми були частиною експерименту, про який ніхто не знає. Ця правда може змінити все, що ви знаєте про життя і смерть..."
Голос Олени, яка читала ці рядки разом з ним, раптом зірвався. Вона схопилася за голову, її обличчя спотворив біль.
"Ні... ні... це не може бути..." — прошепотіла вона, її очі затуманилися, і вона впала без свідомості прямо в обійми Дмитра.
Дмитро тримав її на руках, приголомшений. Перехрестя долі, що звело їх разом, виявилося набагато складнішим, ніж він міг собі уявити. Таємниця Анни була не одна. Вона мала сестру-близнючку. І це відкриття несло з собою нові, ще більш небезпечні питання. Чи була ця сестра живою? Який експеримент? І як це все було пов'язано з Оленою і серцем Анни? Не все було так просто, як здавалося. Їхня історія, здавалося, лише починалася.