Розділ 12

Розлука змусила Дмитра переосмислити багато речей. Він намагався знайти нову няню для Софійки, але жодна жінка не могла навіть близько зрівнятися з Оленою. Ніхто не міг так швидко заспокоїти Софійку, так щиро сміятися разом з нею, так точно вгадувати її бажання. Дмитро помітив, що Софійка стала ще більш замкнутою, ніж після смерті Анни. Вона малювала сумні картинки, на яких завжди була одна маленька дівчинка і величезне порожнє місце поруч.
"Тату, я сумую за тьотею Оленою", — якось ввечері прошепотіла Софійка, притиснувшись до Дмитра. Її слова були прості, але вони пронизали його серце наскрізь. Він бачив, як його донька згасає без присутності Олени. І він розумів, що це не просто дитяча прив'язаність до няні. Це було щось глибше, щось, що Дмитро відчував і сам.
Він почав аналізувати. Чому Олена так легко знайшла спільну мову з Софійкою? Чому його донька одразу відчула в ній материнське тепло? Чому Олена так точно знала її улюблені пісеньки, улюблені страви? І чому його власне серце так відгукувалося на присутність Олени, ніби вона була частиною його життя задовго до їхньої зустрічі? Він згадав слова Софійки: "Ти пахнеш як моя матуся". Згадав ті дивні фантомні спогади, про які говорила Олена.
І тоді, у пітьмі ночі, до нього прийшло усвідомлення, яке спочатку здалося повним божевіллям, але потім набуло страшної, неминучої логіки. Серце Анни.
Анна була донором. Її серце пересадили Олені. Що, якщо пам'ять, емоції, почуття передаються разом із органом? Це звучало як наукова фантастика, але як ще пояснити те, що відбувалося? Цей дивний, потужний зв'язок між Оленою і Софійкою. Їхня миттєва спорідненість. Це було поясненням усіх тих "збігів", усіх тих незрозумілих відчуттів. Серце його коханої дружини продовжувало битися в грудях Олени, і разом з ним, можливо, передалася її любов до доньки, її ніжність, її сутність.
Ця думка була одночасно і приголомшливою, і неймовірно болючою, і даруючою надію. Біль від втрати Анни знову пронизав його, але водночас з'явилася дивна радість від того, що частина його коханої жінки все ще існує, продовжує любити їхню дитину.
Наступного ранку Дмитро прокинувся з новою рішучістю. Страх перед небезпеками, які таїло минуле Олени, все ще був присутній, але він відійшов на другий план перед цим неймовірним відкриттям. Він більше не міг ігнорувати цей зв'язок. Він повинен був боротися за Олену, за Софійку, за їхню сім'ю.
Він негайно зателефонував своєму другу-поліцейському. "Андрію, мені потрібна вся інформація про Артема. Все, що ви можете дістати. Я хочу раз і назавжди покінчити з цією загрозою".
Після цього він набрав номер Олени. Її голос у слухавці був сумним, але коли вона почула його, в ньому з'явилася нотка надії.
"Олено, — сказав Дмитро, його голос був твердим і сповненим рішучості. — Я знаю. Я все зрозумів".
На іншому кінці дроту запанувала тиша. Олена не одразу зрозуміла, про що він.
"Я знаю, чиє серце б'ється в твоїх грудях, Олено", — Дмитро відчув, як тремтить його голос, коли він вимовляв ці слова. — "І я знаю, чому Софійка так тягнеться до тебе. І чому я... я не можу без тебе".
На мить здалося, що зв'язок перервався. Потім Олена схлипнула. "Дмитре... ти..."
"Я їду до тебе", — перебив її Дмитро, не даючи їй сказати більше. "І ми з тобою більше ніколи не розлучимося. Ми разом впораємося з цим Артемом. І ми знову зберемо нашу сім'ю".
Він поклав слухавку, відчув, як величезний тягар спав з його плечей. Він подивився на Софійку, яка з цікавістю дивилася на нього. "Ми повернемо нашу тьотю Олену, сонечко", — сказав він, і в його голосі звучала така впевненість, яку Софійка не чула вже дуже давно. На її обличчі з'явилася маленька, несмілива посмішка, перша за довгий час. Дмитро знав, що на них чекає важкий шлях, але тепер він був готовий пройти його до кінця, бо зрозумів: любов може знайти шлях навіть через найнеймовірніші обставини, а серце завжди знайде свій дім.