ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Повертатися знову до статті? Після всього, що побачила? Сенсу точно немає, а от спробувати знайти тебе знову було б доцільніше. Тільки як це зробити? Натрапити випадково? Спробувати знайти водія? Чи пощастить знову? Здогадатися по напрямку, в якому зникли? Час вивчити нове місто детальніше. Саме час. Саме тепер. Може таки здогадаюся.

Пішла за машиною. Та давно зникла за поворотом, але і я повернула туди ж. Прослідкую, що тут може бути для мене цікавого. Може вони не далеко? Якщо далеко, доведеться будувати припущення з картою? Чи буде там позначене саме те місце? На це можна й не сподіватися, але спробувати варто. Зустріти тебе ще раз вже сьогодні? Так не буває.

Куди ж веде той поворот? Звичайнісінька вуличка, але бічна і не надто людна. Це ще нічого не значить, орієнтирів поки немає, автомобіль надто далеко. Наскільки? Чи тепер видивлятися? Куди повернув чергового разу можна й пропустити. Чи мала взяти таксі? Це було б геть божевільно. Але невже таки загубила? Та ні, пощастило. Машина вже стоїть неподалік. Тут є щось неправильне. Чи вони справді вважають, що достатньо законспіровані? Навіщо було їхати, щоб зупинитися зовсім поруч? Я чогось не розумію.

Але де ж вони? Ряд звичайних, нічим не примітних будинків, не підказує, який саме зацікавив мою пару. Чи зачекати? Даремно, важливе відбувається всередині, та й помітять вони мене з більшою вірогідністю, якщо залишуся на місці. А якщо вже помітили? Тоді ще гірше. Але ж ти точно знаєш, що я вже тут. Чи тільки припускаєш? Важливо б знати, перед тим, як таки доведеться зустрітися. А що доведеться, я вже майже певна. Але ти цього не хочеш. Поки? Це зміниться. Ти ж натякнув? Чи не ти?

Твоя присутність у цьому місті і з цим чоловіком говорить значно більше ніж ти сам. Чому я не хочу прислухатися? Можливість виступити проти тебе тепер не викликає у мене відрази, навіть навпаки, приваблює все дужче. От тільки де тебе знайти? Як зробити не тільки дошкульно, але й правильно? Все це геть інші запитання. Чи суперечать мої прагнення одне одному? Чи можуть зійтися? Відповідь втікає, хоч здається такою близькою. Не вхоплю ніяк. Навіть попри шанси залишаються певні нюанси.

Мої думки не склалися у повноцінний вірш, але я помітила один будинок, який привернув увагу. У вікні майнула тінь, яка видалася знайомою. Здається, це саме те місце, яке мені потрібне. Здається, сьогодні таки мій день, хоча б трішечки. Хоча, отримала не так вже й мало, але ж раніше теж так думала. Колись це має закінчитися, все колись закінчується. Але як? Я можу тільки здогадуватися, а варіантів багато. Не всі мені підійдуть, але доведеться прийняти. Або продовжити.

Треба рушати далі, поки не згубила сміливість і орієнтир. Перевію обережно, але ховатися особливого сенсу немає. Здається, не даремно сюди прийшла, але поспішати з висновками не буду, навіть більш певні варіанти виявилися обманом. Можливо, мені ще пощастить, якщо не знайду нічого цікавого. Все дійсно триває занадто довго. Чи вважати і це удачею?

Мені потрібен зовсім інший успіх, який не можу втратити. Чи мала б діяти інакше? Та мала б, але тоді це була б не я. Зараз треба діяти хоч якось, Поки є така можливість. І чому досі та можливість є? Знаю, щось тут не так, але мушу переконатися остаточно. Треба йти? Звісно, що треба, але ті стіни і ті двері зупиняють. Чи справді вдасться? Не мало б.

Кожного разу все складніше переконувати себе зробити крок. Щоразу все виходить не так, як потрібно. А як потрібно? Не так, як хотіла б. Сама себе зупиняю. Тільки моя провина. Що сказати? Може так краще? Та якось не краще аж ніяк, тільки складніше і небезпечніше. Але ж досі небезпеки не бачу? Це ж також не випадково? Чи не важливо? Щось та й означає.

Підходжу ближче до дверей і чую твій голос. Доводиться спішно ховатися. Це вперше я по справжньому ховаюся від тебе і це відчуття незвичне, неприємне і лячне. Як могло таке трапитися? Ти проходиш повз, разом із водієм. І тут я нарешті помічаю дещо, що не мало б здивувати, але вражає, як новина про твою смерть. Твоїм голосом і твоєю статурою володіє геть інший чоловік. Вперше можу роздивитися ближче і помічаю, що замість тебе тільки чужинець. Як могла повірити, що ти дивом вижив?

Я ледь не падаю, але вчасно вхопилася за стіну. Як тільки мене не помітили? Навіщо комусь було переконувати мене, що ти живий, ще й так тісно співпрацюєш із тими, кого намагався викрити? Як же швидко я повірила. Простіше було б, якби справді живий? Але ж все одно не зі мною. Була готова до такого? Намагалася змиритися? Я ж таки могла відступити, була так близько, щоб кинути все. Тепер важко сказати, що таки змусило приїхати сюди. Але тут все знову почало набувати якихось правильних обрисів.

Придивляюся до чужинця уважніше. Як тільки могла повірити, що це ти? От чому мене так швидко забрали з таємного місця, де показали шоу. Можливо, саме тому і сюди відправили. А твій підпис? Хто дізнався? І, знову ж таки, навіщо така складна схема? Хіба не забагато для мене? Щось саме я не мала побачити, чомусь саме мене не мало бути в місті. Не можу не думати, що очікувала на простіше рішення. Чому я досі жива? Невже саме тут відповідь на всі питання? Не може бути щоб на всі.

Моя ж прогулянка знову втратила сенс. Розчарована виходжу зі схованки і куди тепер іти зовсім не знаю. Знову все даремно? Треба би повертатися, але розумію, що вже може бути занадто пізно. Чи все ж таки не даремно саме тут зустріла того, хто схожий на тебе? Залишитися корисніше? Можливо й так, якби я змогла якщо не підслухати, то хоча б підгледіти хоч щось. Завжди все обривається занадто швидко. Чому тепер буде інакше? Мета все ще залишається недосяжною і знову набуває ще більшої ваги.

Здається, я маю таки підстави радіти, що той незнайомець таки не ти, але якась тінь сумніву і тривоги більше не облишить мене. Ти більше не повернешся, а я вже майже відчула і пережила це. Краще б помилка була правдою, хоч і не смію так думати. Тільки біль повертається щоразу гірший і гостріший. Жорстока гра, надто жорстока. Чи хтось відповість? Я вже відчуваю, що відповім тільки одна. З чим доведеться змиритися наступного разу? Краще б просто вбили. Значно краще.