ПРОБЛЕМИ

Як би хотіла я поділитися з тобою хоча б своїми почуттями, якщо не діяльністю, але я знаю, що ти не зможеш мені відповісти, а без цього втрачає сенс ця моя невдала ілюзія, яку я намагалася б створити, якби завела щоденник. Все моє залишається зі мною, всередині. Так було і так уже залишиться. Але ж я хотіла, щоб було інакше. Справді хотіла? Якщо чесно, то це не зовсім правда. Чого ж тоді мені треба? Та вже нічого.

Справді нічого не треба? Знову намагаюся обманути себе, адже не даремно я влізла у ту справу, хоч і тому, що вона твоя, але все більше стає моєю. Чи тільки для тебе? Ні, вже не тільки, але ж ти зрозумієш, адже ти підтримав би. Хіба ні? Я можу дати ствердну відповідь, адже саме така мені потрібна. Все одно я зібралася продовжувати і тепер відчуваю, що не тільки хочу, але й можу дозволити собі більше самостійності, адже інакше не вдасться суттєво зрушитися, а того, що є і досі надто мало.

Мені більше не так і потрібен Марко і я таки втілю власний план, навіть якщо і доведеться суттєво ризикнути. Втрачати ще більше часу значно ризикованіше. Чому ж раніше не зважилася? Чому так довго вагалася? Тепер все це втратило сенс. Чи таки не втратило? Більше не буде зайвих слів.

Мої дні перетворилися на чергу зустрічей і численних розмов, які наближають до мети хіба по крихті. Слова наповнюють порожнечу, але губляться у відлунні. Вони аж так бояться? Можливо, але є ще щось і я мала б уже знайти те запитання, яке відкриє всі двері. Не знайшла, але не знайшов і Марко. Чи це мало б мене втішити? Чи хоча б заспокоїти? Аж ніяк. Є шанс випередити? Але ж це не змагання, попри те, що час таки ще й досі важливий. Доведеться наважитися. Я ж уже вирішила.

Я маю безліч дрібних і безрезультатних справ, але всі вони не можуть змусити забути про тебе хоча б на мить, навпаки, кожна тільки нагадує і підкреслює мою втрату. Чи хотіла б я чиєїсь підтримки? Ніхто не може допомогти, ніхто не може виправити, то й краще, що нікому нічого не скажу. А Марко? То тільки тимчасовий помічник, тільки згадка про колишнє. Він мені не знайомий і не прагне іншого, як і я.

Чи його допомога могла бути ефективнішою? Я не знаю чим керується цей «друг», але не думаю, що в нього є потреба щось приховувати від мене. Хоча цілком могла би бути, але тоді Марко не звернувся б до мене. Хіба не так? Можливо, й не так, але у мене поки немає підстав йому аж занадто не довіряти. Чи варто бути обережнішою? Варто, якщо вже не запізно. Чи варто щось приховувати самій? Можливо й варто, адже мене він не запідозрить у зраді? Він буде мати змогу дізнатися, що для зради у мене немає жодних підстав, а от я такої змоги не буду мати, аж доки не стане запізно.

Як же це все перевірити? Як переконатися які припущення правильні? Знову час покаже? Знову сподіватися тільки на це? Ну, хоч чекати більше не доведеться, а краще використати можливості, доки ще є. Я вже знаю, як буду діяти далі. Якщо все вдасться, то і Маркова допомога пригодиться, якщо ж ні, то я просунуся вперед ще хоч на трішки. Чи допоможе це мені?

Я нарешті прийшла на призначену зустріч, але нікого на місці немає. Ніхто не схожий на того, хто мені потрібен. Не зміг? Передумав? Чи перешкодили? Чомусь мені дійсно страшно припустити, що правдивий останній варіант? Швидше за все, так і є. Як же хотіла б помилитися. Якщо щось таки трапилося, то це моя провина, хто б що не сказав.

Час невблаганно минає. Схоже, ніхто так і не прийде. Куди ж він подівся? Що все ж таки трапилося? Уява невблаганно малює жахливі картини. Що я знову зробила не так? А щось таки зробила, адже вже за мить отримала повідомлення, якого чекала і боялася водночас: «Не втручайся». Так коротко і зрозуміло. Навіщо шукати такий спосіб тиснути на мене, якщо можна було б просто прибрати? Чогось важливого я не знаю, а те щось таки мене стосується. Питання не в тому чи дізнаюся, бо так і буде, але як це трапиться вже цікавіше. Та зараз час забиратися.

Відчуття, що хтось слідкує за мною, тільки зросло. Те повідомлення означає тільки те, що я давно мала б хоча б змінити номер. Чому ніяк не наважуся це зробити? Чи могла б так просто перекреслити минуле? Тоді мала б і з міста забратися. Звісно, я цього не зроблю. Може варто розказати Маркові? І про мою самодіяльність також? Краще мовчати, хоч це і помилка.

А що мені робити далі? Треба шукати інші джерела, але я мала б хоча б спробувати дізнатися що трапилося з інформатором. Сподіваюся, що нічого поганого, просто підкуп чи шантаж. На щось гірше не зважилися б, адже надто клопітно, та й необхідності немає. Чи могла б я якось у цьому переконатися? Вийти напряму на тих хто погрожує? Чи вже час? Не відчуваю в собі такої сили, та й нічим мені з ними боротися віч-на-віч.

Додому йти не хотілося як ніколи раніше. Невже вони таки заберуть у мене і це? Насправді я ще навіть не несу загрози. Що буде далі? Що їм з мого знання? Я не шкідлива і ще не відомо чи зроблю щось в майбутньому. А Марко? Його теж так зачіпають? Чи він настільки спритний, що й досі ніде не засвітився? Чи може таке бути? Варто б розпитати і це мені нічим би не загрожувало, хіба викликало б у нього підозри, що зі мною щось відбувається. Хіба й досі не знає? Даремно сподіватися. Може йому байдуже? Буде видно. Зараз не до Марка.

Чому я взагалі думаю про того Марка? Чекаю повідомлення? Чи ще й дзвінка? Чи мені повідомлень замало? Повідомлень аж забагато, але те повідомлення було б інакшим, можливо, хоча б інформацію яку дав, якщо знає хоч щось. Якби знав нічого б не трапилося. Чи щось із ним самим? Так можна дійти надто далеко. Може таки якось надіслати Маркові звісточку? Щось таки зупиняє, а я знаю, що краще мовчати. Потрібне щось інше, а зараз краще не відсвічувати і трішки притихнути. Чи не так? Просто хочу так думати, але нехай. Марко почекає, а мені є що робити. Знову перевірити нотаріуса? Поки це найбагатше моє джерело, тільки потайливий надто.

Оцінюю всі минулі події і вирішую, що перевірити нотаріуса таки не зашкодить, навіть якщо питати нічого не буду. Щось підказує мені, що й з ним могло відбутися лихо, а це означає, що поговорити можливості не дадуть. Невже я знову запізнилася? Поки, краще про це не думати.