ПОШУК

Я знову повертаюся і тепер готова діяти по справжньому, попри сумнів і відчай. Я не обмежуся спробами і доведу до кінця те, що мушу, хоч поки не зовсім уявляю як це буде. Поки це обіцянки? Так, але я все одно змушена їх виконати, хоч би яким довгим не був мій шлях. Кого я шукатиму? Спосіб побачити те, що змогла не помітити так довго і не помічаю і досі. Треба шукати інакше, адже звично не вийде.

Що я пропустила? Десь мусить бути ще якийсь блокнот чи запис, який хоча б вкаже із чого почати. Ти мусів щось залишити, не міг не згадати хоч словом. Ще не все переглянула? Дивне щемке відчуття охопило ніби туманом. Наша спальня – найтісніше єднання. Там відповідь, на найпомітнішому і найочевиднішому місці. Я вже довіряю інтуїції? Спробувати таки варто. Туди я і вирушу, хоч навряд чи все так очевидно.

В спальні справді є твій записник, виглядає досить новим і у ньому безліч записів і поміток. Як розібратися у тому без тебе? Шукала б серед телефонів ті, що незнайомі, але їх надто багато. Мені все більше здається, що була надто байдужою до тебе. Невже говорив тільки про те, що хотіла почути? Невже не вміла слухати? Чи ти справді так старанно зберігав свої таємниці? Та спробую зорієнтуватися кого шукати насамперед, адже навіть подзвонити комусь навмання я не смію, маю бути певною. Може в записнику є ще щось? Якісь скорочення, позначки, тут роботи багато. Доведеться надолужувати. Знаю, що здогадаюся, але мені потрібно дещо більше, ніж просто здогади, щось очевидніше. Чи здобуду?

Твій телефон раптом оживає повідомленням, встигаю прочинати на заблокованому екрані. Там тільки чотири цифри. Пін – код? Так просто? Не можу повірити, але коли ввожу код, телефон розблоковую. Звідки прийшло повідомлення? Номер прихований, але хтось таки вирішив допомогти. Гра почалася? Якось все це виглядає неправильним, відчуваю щось не те. Але «не те» почалося не цієї миті, то ж чи тепер відкидати можливість, хоч і несподівану? Звісно, я вже скористалася і те, що чекає мене в твоєму телефоні наперед насторожує і зупиняє. Може не тепер? Я можу відкрити його будь коли. Невже зупинюся? Пальці перебирають галерею, контакти і все, що наведе на відповіді. Галерея не містить інших фотографій, окрім наших, у вайбері стерто ділові чати, контакти невідомі, та й інші, ніж в записнику. Ти стер так багато, хоч знав, що твій телефон поза доступом чужинців. Що ж там було? Те, що щось стирав зрозуміло і так, але як відновити? А я вже подумала, що хтось справді зробив мені несподіваний подарунок. То тільки ілюзія. Твої таємниці набувають ще більшої похмурості, надто ретельно приховуєш. Не від мене ж?

Тепер залишається сподіватися на ще якусь підказку? От тільки навряд чи ту підказку отримаю так як попередню, вона матиме свою ціну. Якою буде та ціна? Вірю, що дізнаюся, але все одно намагаюся забігти наперед. Зрештою, я мушу наштовхнутися на ще щось, що допоможе розібратися без допомоги від невідомого «благодійника».

Чи буде мати і така випадковість свою ціну? Не повинна думати про це, принаймні поки, але думки самі приводять в такий керунок. Що дає мені це практично? А нічогісінько. Чи щось таки дає? Трохи більше певності у власних вигадках? Чи саме це мені потрібне? Треба шукати далі, підказка була не даремною. Що ж іще є в твоєму телефоні? Відчуття, ніби підглядаю у замкову шпарину. Я не смію навіть глянути на екран твого мобільного, але все одно роблю це і навіть відчуваю азарт від того, що роблю щось заборонене. Невже я справді така? Не знала раніше, що аж настільки. Та хіба зараз час каятися? Це завжди встигну, навіть якщо і не мала б.

Я тримаю в руках твій телефон і боюсь зізнатись собі як я чекаю дзвінка, який поверне твій голос. Я так хотіла б почути тебе, щоб сказав мені, що все це помилка чи жорстокий жарт. Чи пожартував би ти аж так дошкульно? Сподіваюся, що ні, але я пробачила б тобі, тільки б повернути назад. Чому ж я ніяк не можу прокинутися із того сну, який обернувся справжнім жахіттям? Чого чекаю, коли тримаю у руках річ, що була найбільш твоєю? Чому стер все, що нагадувало про тебе? Не залишив ані крихти. Чи й досі твій це телефон? Ні, вже майже не твій, але щось іще залишилося. Чи тільки здається? Чи навіюю собі те, чого хочу? Я відчуваю тебе поруч.

Твій телефон мовчить. Тепер він видається мертвим, як і ти. Яке жахливе слово, а мовчання ще жахливіше. Раптом він дзвонить і я здригаюся, наче від струму. Хто? Як? Цей дзвінок лякає значно більше, аніж мовчання і я обережно піднімаю екран до очей. Номер невідомий. Прийняти дзвінок? Чому? Не для мене. Не варто, я знаю. Та телефон не замовкає і терпіння моє закінчується. Нарешті беру слухавку і ледь не шепочу:

‑ Алло, ‑ так звично і буденно.

Але на тому боці мовчать. Не сподівалися почути мене? Не витримую:

‑ Говоріть, я слухаю. Хто телефонує?

Мовчання. Таки не до мене дзвонили. Я розумію і за інших обставин завершила б дзвінок, але мені конче треба дізнатися хто на тому боці, тому ще галасую і благаю озватися. Не озвались. Ще одна підказка зникла без сліду. Номер не прихований, але коли набираю, там вже ніхто не відповідає, вимкнули. Не треба було подавати голос? Не треба.

Тепер я геть розгублена. У моїй голові засіла безглузда думка, що телефонувала жінка. Безглузда, бо змушує думати у зовсім не потрібному мені напрямку. Тебе не могли вбити через жінку. Адже так? Тепер доводиться сумніватися у всьому, але користі це принесе надто мало. Той, хто телефонував перетелефонує ще раз, на це можна сподіватися. Тільки як дочекатися того дзвінка? Як змусити відповісти? Не знаю, поки.

Я так довго вчилася тобі довіряти, так старанно намагалася не впустити в своє життя, та, врешті, тобі вдалося переконати мене, що разом ми створимо щось краще. Що ж тепер? Перше, що приходить мені на думку, це якісь вигадки про коханку. Чому саме тепер? Чому після того, як дізналася про вбивство? Очевидно, що коханки так не вбивають, якщо вбивають взагалі. Та чи ж не вони мовчать у слухавку? Не за таких обставин. Я знаю все це, але чомусь не можу намацати іншої відповіді на свої питання.