Епілог

Літо для Аліни пролетіло швидко і закінчилось несподівано. Воно було переповнене подіями, яскравими і не дуже. Іноді вони перемішувались в голові і гуділи як вулик з бджолами — на пасіці Аліна теж побувати встигла, спостерігала, як ті бджоли літають і повзають навколо льотка, чекаючи своєї черги ввечері, щоб зайти. Шепп чомусь вважала, що воно чимось Аліні допоможе. Може й допомогло. Але в пам’яті в першу першу залишилось те гудіння, запах меду з воском і те, що не можна забувати про відлякувачі, якщо не хочеш бути покусаною.

Денис за це літо встиг ще двічі зникнути, але на цей раз попередив і сказав, що то не щось поряд з криміналом, просто співробітництво і комерційні таємниці.

Мама звідкись дізнавалась, що його нема і приїжджала наставити дочку на правильний шлях. Вона хотіла, щоб Аліна вийшла заміж і народила дитину, а краще кілька, щоб було більше шансів, що виросте щось варте уваги. А нехороша дочка зрозуміла тільки, що нізащо не залишить її наодинці з власними дітьми, якщо вони будуть. А то мало що там далі може бути.

Руслан, до речі, повернувся. Полаявся з кимось з колег і засів за планування чогось цікавого, не пов’язаного з договорами і прибутком. Шепп ходила задоволена, як кішка. А бідні майже закохані дівчата спочатку взагалі його не впізнавали в загорілому, з куцим хвостиком хлопцеві, часто ще й не бритому. Він навіть став молодше на вигляд. І костюм за весь час одягнув тільки раз, коли добра бабуся випнула його на черговий благодійний вечір, на цей раз з однією з секретарів.

Радувало ще, що нарешті він хоча б на вигляд був щасливим. Так що винуватою в тих змінах Аліна себе не відчувала.

А іще вона познайомилась з сестрами Дениса. Вони обидві були шатенками, одна іще підліток, а друга вже доросла панянка. Підлітку звали Оксана і в неї на носі біли коричневі веснянки, мілкі такі і якісь веселі. Вона взагалі ледь не постійно посміхалась і щось смішне бачила всюди. А очі темні-темні.

А старша — Люція біла напрочуд гарною дівчиною. Білошкірою і синьоокою. На голову вищою за Аліну і дуже серйозною.

Ось об неї й спіткнувся якось по обіді поглядом Руслан. Навіть забув навіщо Аліну шукав. Просто став і вилупився. З такою недовірою, мов її в принципі не могло існувати. А потім так і пішов з натхненним обличчям. Навіть не заговорив.

— Хана хлопцю, — прокоментувала Оксана. — Навіть жаль. Мабуть нічого поганого нікому не зробив.

Люція тихо фиркнула і геть про того Руслана забула. Бо прийшли вони питати, що брати на те саме плато, де можна політати в експериментальних скафандрах і потикати пальцем в едельвейси.

Правда, виявилось, Руслан зміг вчасно про себе нагадати, навіть примудрився запросити Люцію на черговий благодійний вечір. Але справи там розвивались, якщо взагалі розвивались, дуже повільно. Що не заважало деяким інтриганкам випитувати у Аліни, хто така та загадкова красуня і розмовляти про те, як би переламати її ідеальні ноги.

Творчі особистості, чого вже там.

А потім літо закінчилося і в честь першого дня осені, не інакше, Олена Шепп запропонувала Аліні проект. Ні, не очолити. Яке іще очолити, якщо в голові вітер, а бажання зганяти всіх до купи нуль? Ні, в якості коректувальника і тієї самої наволочі, котра буде дивитися на всю картину здалеку і вишукувати помилки. Шепп була впевнена, що саме цього не вистачає Аліні, щоб остаточно зрозуміти професію.

Аліна впевнена не була. Їй взагалі того не хотілося. Але вона зітхнула і погодилась.

Вчитися, так вчитися, правильно?

Хоча вона дуже сподівалася, що десь існує хтось таємничий, хто про всяк випадок після неї ту картину іще раз роздивиться з усіх боків. Що й сказала Денису.

— Ага, — таємниче усміхнувся він. — Велика і страшна вирішила тебе випнути в воду, щоб ти нарешті попливла.

— Та ну.

— Точно, точно. Законодавство, до речі, забороняє так робити. Але насправді це відслідити неможливо. Хіба що ти сама поскаржишся і тоді почнуть виміряти, перевіряти.

— Не стану, — мотнула головою Аліна.

— Ага. А іще вона думає, що ти здатна взяти на себе відповідальність.

— Ну, можливо.

— І що ти в будь-який момент можеш роззирнутися і вибрати щось цікавіше, бо переросла учнівство. Тому на тобі трішки складнощів в життя, щоб не занудьгувала.

Аліна фиркнула.

— Мені так подобається твоя підтримка, — сказала з іронією.

— А іще… хочеш, купим той будиночок, котрий коло старого мосту на краю міста? Я питав, він дійсно продається. І там все ціле, просто облупилося, дістався він в спадок придурку, котрий не зрозумів цінності і дуже образився, що по заповіту знести його і побудувати щось з картону не можна.

— Хм…

— В мене тут  проект намічається на найближчі два роки. Тебе Шепп теж не відпустить, раз почала прикладати зусилля, буде цікавістю тримати. А потім, що б не сталося, будемо приїжджати, щоб посидіти на гойдалці над водою. Ще там, до речі, можна завести купу котів, я дізнавався, там коло дороги навіть відлякувачі для них є. А можна свій кордон зробити, просто заплатити природникам. Там є місця, куди котам не можна, гніздування і все таке.

— Ага, — видихнула Аліна. — І як далеко в майбутнє простягаються твої плани?

— Поняття не маю. Не бачу я місця де ці плани мають взяти і закінчитись. А щоб купувати спільну власність, краще спочатку одружитись. Бо потім така біда з податками буде. Можна, звісно, договір прописати, але там своє… державі подобається, коли люди одружуються, виявляється.

— Денис…

— А?

— Ти бовдур і блазень, знаєш? Ти мені пропозицію робиш, чи що?

— Ні, я просто питаю, чи варто. А то пропозиція, як каже Крістоф, має бути романтична. А романтика дуже серйозна справа. І дівчата часто не відмовляють тільки тому, що хтось так старався. А традиційно саме дівчатам пропозицію роблять, навпаки менше четверті випадків, я дивився…

— Я тебе зараз вкушу.

— Боляче?