Частина 7

І жили вони довго та щасливо

В наступні дні Аліна з задоволенням спостерігала цирк на дроті. Бо якщо тато відсторонився і вирішив, що нехай воно буде, як буде, то мама покою собі не знала і не збиралась його шукати.

Підійти до Лідії вона так і не наважилась. Але їй вистачило сміливості розповісти Олені Шепп, що справа всього її життя беззмістовна дурня і що Аліна даремно витрачає свої дорогоцінні роки. А так би кинула дурниці, продовжила навчання і таки перемогла математику.

Олена покивала і попросила в мами продемонструвати її здобутки, до котрих дочці потрібно прагнути. Акуратно записала все в блокнотик і сказала, що обов’язково дасть ці здобутки експерту на оцінку, а потім іще й користь порівняє. Чрмусь мамі те не сподобалось і вона спробувала розповісти щось цікаве Денису. Що він їй відповів, залишилось невідомим, але до нього вона більше навіть не підходила. А іноді іще й сумно-сумно дивилася в простір. Навіть Аліну не чіпала, переключилася на перемовини з підлеглими.

Руслан об’явився іще через три дні. Прислав Шепп купу фото і відео якогось екзотичного пляжу з білим піском, буйною зеленню навкруги, серед котрої іклами стирчали білі скали, і червоними квітами. До цього додав відскановані замальовки і розписаний проект, котрий запропонував впарити комусь важливому. Мовляв, йому сподобається.

Олена стала загадково посміхатися. Потім, правда, приїжджала незнайома жінка з нею лаятися, але лаятися з легендарною Шепп, то таке.

Ще через два дні мама відійшла від сказаного Денисом і спробувала розпитати Аліну навіщо воно їй потрібне. Що саме, дівчина не дуже зрозуміла, вона якраз збиралася на випробувальний полігон для розумних скафандрів, типу «партнер». Це там можна було поскакати зі скал, політати і взагалі чудово провести час. І було якось не до мами.

Вона, здається образилась. Бо врешті фиркнула. Веліла жити, як хоче і не приходити потім жалітись.

Аліна подякувала. Після чого виявилася невдячною дочкою. А ще мама нарешті почала шкодувати, що народила тільки одну дитину. Може хоч одна б виявилась вдячною. І їй знову не пощастило, бо поруч була Олена і вона сказала, що ще не пізно, що сімейній парі з задоволенням віддадуть дитину на всиновлення.

А мама чомусь не оцінила.

— Знаєш, я дійсно відчуваю себе трішки невдячною, — призналась Аліна Денису, коли вони вже сиділи в пасажирській «стрілі» орбітального комплексу і були готові стартувати в напрямку пригод.

— Це нормально. Навіть Крістоф з його непробивним характером відчуває себе то невдячним, то ідіотом час від часу. Просто людські стосунки. І признак здорової психіки.

— Та ну.

— Люди, котрі себе обманюють, агресують, стають в позу «я завжди правий» погано закінчують. Бо якщо вони не психопати, воно в них всередині все одно сидить і потихеньку їх їсть.

— Ти ще й психологію вивчав?

— Крістоф вивчав і Віолка. Мені вони лекції читали. А я просто хочу, щоб мені було приємно і комфортно жити в цьому світі. А для цього потрібно, щоб хороших людей було більше. Чи хоча б терпимих. Так що…

І посміхнувся.

Аліна його обійняла і поцілувала в щоку.

Чудова ж філософія насправді. Просто робити добре для себе.

І головне, в нього чи виходить, чи він дуже добре читає людей і правильно на них реагує. Одних приманює, інших розганяє.

— А, най буде, — вирішила Аліна.