9

Руслан відразу зрозумів, що щось пішло не так. Хоча й не розумів, що саме могло це зробити. Дивилася Аліна на нього неласкаво. Та так, наче придушити хотіла, дивилася. І він, поки йшов, ледь не передумав до неї підходити. Але ж він чоловік. Та й потрібно знати чому такий настрій. Можливо хтось щось переплутав.

— Привіт, — сказав Руслан і посміхнувся.

Дівчина відповіла похмурим поглядом і стала різати м’ясо на своїй тарілці на дрібні шматочки. Явно натякаючи, що краще б йому розвернутися і зникнути. Можливо взагалі з її життя. А це для Руслана було не звично. Йому ж завжди намагалися сподобатися. І тому, що красунчик. А коли вже дізнавалися хто в нього родичі і вираховували скільки і нього грошей.

— Щось сталося? — спитав він сівши на стілець навпроти.

За що отримав іще один похмурий погляд, скрегіт ножа по тарілці і бубніння:

— Самовпевнений нахабний бовдур в моєму житті стався.

Здається, це було про нього.

Як далі вести бесіду він не дуже уявляв. Ця бесіда надто нестандартно почалася.

Але промовчати і не дізнатися в чому проблема?

— Мені обіцяли підібрати найкращі квіти, — сказав обережно.

— Угу, такі, від котрих кожна дівчина в захваті і беріть побільше, щоб точно оцінила, — пробухтіла, бо інакше це не назвеш, Аліна. Потім уважно на нього подивилася, відклала ніж, він аж запідозрив, бо інакше не змогла б побороти бажання цей ніж і нього встромити, і припечатала тоном, котрим виносять вирок: — Моя перша підробітка. Я вмовляла різних ідіотів купити різну дурню. Не заради грошей, мені психолог порадила подібне спілкування. Так там був один тип, міг купити що завгодно, варто було сказати, що дівчата отримавши це неодмінно з трусиків вискочать. І тоді я зрозуміла, що то не мені психолог потрібен. То таким… хм, дивакам. А я ще нічого, я ще адекватна.

Руслан відчув себе тим самим диваком. Відчуття було нове і несподіване.

— Зовсім погані квіти? — спитав.

— Так собі квіти. Мені елементарно нікуди поставити такий здоровенний букет. Мені зовсім не хочеться кудись його перетаскувати, він важкий і незручний. Запах на мій смак мерзенний і не притаманний трояндам. Взагалі не розумію навіщо живі квіти бризкати подібною гидотою. Але і це не найгірше. Ну, стояло б собі коло стола, поки не здохло. Найгірше, що якийсь придурок взяв і втулив це одоробло на мій стіл. Майже знищивши півдня моєї роботи. Звичайно, то ж у нього важлива робота, цінні і тендітні грузи возить. А я так, кольорові штучки по розпечатаних на плівці картинках розставляю, бо зайнятись більше нічим, а вигляд робити потрібно.

Фиркнувши наостанок, дівчина схопила ніж і знову стала терзати нещасне м’ясо і Руслан якось раптом зрозумів, що просто не насмілиться запросити її на вечерю. Та вона ж після цього точно ножа йому в око запустить.

— А які квіти подобаються? — спитав, хоча розумів, що справа дійсно не в квітах.

— Ті, котрі в парках на клумбах ростуть, — сказала Аліна і подивилася з викликом.

Руслан проковтнув дурний жарт про те, що зараз збігає і нарве. Спробував зосередитись.

— Хм… розпечатки на плівці? — спитав, бо чув про подібне вперше.

— На прозорій плівці. Так його можна накладати одне на одне і бачити спільний ефект, чи варто знижувати проникність, щоб не відволікало від того, що на першому плані, чи не зіпсує розмиття, чи затемнення перспективу. А, — і вона махнула рукою. Мовляв, що пояснювати, у тебе ж інший профіль. Договори, цифри, угоди.

— На екран все можна вивести, та хоч на всю стіну, — сказав Руслан, котрий так і не зрозумів проблему.

— Не допоможе. Око замилюється, коли довго дивишся на екран. А тут інше сприйняття, бо носій інший, вигляд інший і помічаєш те, що пропускала на екрані. Потрібно і так, і так, потім ще в пустій кімнаті проектувати і дивитись. З людьми в русі іще, а то потім буде, як з тим інтерактивним шоу, в котрому людські руки з декорацій випірнули в самий неслушний момент.

— О, — сказав Руслан і згадав, що колись щось подібне говорила сестра, але він відмахувався від її видумок про важку роботу. — Тоді з мене має бути компенсація. Може обід?

Запропонувати вечерю він просто не ризикнув.

Вона подивилася з великим сумнівом і пробурмотіла:

— Сподіваюсь якогось дурнуватого хору чи оркетра в списку нема.

— На обіді? — здивувався Руслан.

— В перспективі. І не факт, що я зможу завтра пообідати. Бутерброд з собою принесу, в мене дуже загружений день завтра.

І думай тут, придумала відмовку, чи дійсно не може.

— А післязавтра?

— Поняття не маю, все залежить, як піде. А на вихідний я буду відсипатись і мене краще не чіпати. Я все ще не ввійшла в ритм.

— Угу, — сказав Руслан. Все-таки відмовляє. Причому категорично. І що з цим робити, він поки не уявляв, але відступати не збирався.