Розділ 10

— З тобою все добре? — прошепотіла Яся мені на вухо.

Я втомлено видихнула та подивилася на неї. Це святкування стало для мене затяжним та нудним вечором. Я не могла дочекатися, щоб ми нарешті повернулися додому. Той поцілунок з Левом перевернув усе всередині, зачепив найпотаємніші струни моєї душі. До цього моменту я намагалася закопати глибоко свої почуття, але тепер знала точно, що не зможу цього зробити. Між нами був такий дивний зв'язок, наче ми знайомі вже давним-давно. Залишалося лише сподіватися, що Лев теж відчуває це. Можливо, мені вдасться змінити його життя. Я б справді хотіла, щоб він перестав ризикувати собою на рингу.

— Агов! Усе добре? — знову повторила подруга.

— Так, — тихо відповіла я. — Мабуть.

— Ти відколи повернулася з вулиці, то весь час мовчки сидиш, перебуваючи у своїх думках.

— Просто... — почала я та глянула на Ясю. Її губи, нафарбовані в червоний колір, були трохи розімкнені. — Дай мені свою помаду, будь ласка.

Дівчина насупилася, але все ж потягнулася руками до своєї сумочки. Я схопила зі столу серветку. Напевно, тепер уже мені варто зробити перший крок. Лев може заперечувати свої почуття до мене, але я знала точно, що таки подобаюся йому. Інакше він би не цілував мене так пристрасно та палко. Я відчувала під своїми руками те, як билося його серце в грудях у той момент. Він теж відчував це тяжіння між нами.

— Навіщо тобі моя помада? — спитала Яся, передаючи мені тюбик.

— Сумніваюся, що у когось тут є ручка, — пробурмотіла я.

— Ей! Ти... Віолетто! — здивовано та дещо різко сказала дівчина, коли побачила, що я почала виводити її помадою цифри на серветці. — Це... Це була моя улюблена!

— Вибач, але мені це дуже потрібно. Не злися, Ясю. Я обіцяю, що куплю тобі нову.

— Навіщо ти пишеш свій номер телефону на серветці?

— Хочу залишити його декому.

Яринка дивно усміхнулася, а уся її злість миттю змінилася цікавістю. Вона нахилилася максимально близько до мене.

— Тобі хтось сподобався тут? — спитала вона, вдивляючись своїми великими блакитними очима у моє обличчя.

— Не те щоб тут, — пробурмотіла я. — Є один хлопець, до якого я відчуваю щось дуже сильне. Але він... Він не схожий на тих, з ким я спілкувалася раніше.

— Але цей хлопець зараз тут?

— Так. Це один з охоронців на сьогоднішній вечір.

— Нічого собі! Це той охоронець, на якого ти витріщалася біля входу? — майже заверещала подруга, а я міцно схопила її за руку, змушуючи замовкнути.

Яся винувато посміхнулася мені, а я оглянулася по сторонах. За нашим столиком сиділи лише ми вдвох, адже батько з мамою відійшли до гостей, а Ян втік кудись зі своїм другом. Та все ж я помітила, як на нас оглянулися деякі люди, що стояли неподалік.

— Тихіше! — обурилася я. — Про це не варто нікому знати.

— Нічого не розумію, — пробурмотіла дівчина. — Поясни мені, що це за хлопець. Як ти взагалі з ним познайомилася?

Мені нічого не залишалося, як розповісти подрузі все з самого початку. Насправді я хотіла поділитися з кимось цими своїми переживаннями, адже важко було тримати усе в собі. Якби це був звичайний хлопець, то я могла б поговорити про це з мамою, але їй точно не варто знати про Лева та про те, чим він займається. На обличчі подруги можна було помітити цілий спектр емоцій, коли я розповідала їй про те, як познайомилася з Левом.

— Це так круто! — вражено сказала вона.

— Що саме? — перепитала я та трохи насупилася.

— Ну... Він увесь такий поганий боксер, а ти — слухняна донечка багатих батьків. Цікава історія виходить.

— Це дивно, — пробурмотіла я. — Мені б не мав сподобатися такий хлопець, але щось тягнуло мене до нього. Інколи складається враження, наче я знаю його. Ніби я раніше бачила його обличчя, його яскраві зелені очі... Це ніяк не відпускає мене.

— Ти закохалася, — сказала Ярина, широко усміхаючись.

— Думаю, що поки рано говорити про кохання. Побачимо, чи з цього щось вийде.

Я почала складати серветку, де написала свій номер телефону. Тепер треба дізнатися, де саме стоїть Лев.

— Дівчата, уже збираємося! — сказала біля нас моя мама.

Вона усміхнулася мені, а її погляд опустився на серветку в моїх руках. Я напружилася та різко піднялася, стискаючи серветку в кулаці.

— Ми тоді підемо до автомобіля, — швидко сказала я.

Мама кивнула, продовжуючи дивитися на мене підозріло. Після цього вона підійшла до батька, що прощався з гостями. Я схопила Яринку під руку та потягнула її до виходу.

— Треба знайти Лева, доки батьки не помітили цього, — прошепотіла я їй на вухо.

— А де він? — тихо спитала подруга.

Я задумано подивилася до виходу, де стояли два охоронці, але серед них не було його. Він точно помінявся з кимось місцями.

— Думаю, що Лев може бути біля виходу на задній двір, — сказала я та потягнула Ярину в ту сторону.

Ми швидко попрямували в інший кінець коридору. Я одразу ж побачила хлопця біля великих дверей, але там були люди. Деякі гості вирішили вийти через задній двір, а не головний вхід. Я розчаровано видихнула, бо якщо почну розмовляти з Левом на виду в усіх, то це точно не залишиться непоміченим. Хтось може розповісти батькам.

— Ходімо! — мовила я до Яринки, міцно стискаючи в руках серветку з номером.

Коли ми підійшли до виходу, то я зупинилася одразу ж біля Лева. Вдала, що у мене проблеми з ремінцем на босоніжку, тому підняла ногу нібито поправляючи туфлю. Я поклала свою руку на плече Лева, щоб не впасти. Він навіть не дивився у мою сторону, а просто стояв, наче стіна, на яку я сперлася, щоб поправити ремінці на босоніжках. Я повільно опустила руку та, користуючись можливістю, всунула серветку зі своїм номером телефону в кишеню його піджака.

— Бувай! — тихо прошепотіла йому. — Була рада побачити тебе тут.

Лев мовчки кивнув головою, навіть не глянувши на мене. Я розуміла, що це його робота, тому ледь усміхнулася і відійшла від нього. Ярина весь цей час стояла збоку, спостерігаючи за нами. Ми швидко спустилися сходами та попрямували до передньої частини готелю.

— Він такий красивий! — захоплено сказала подруга. — Це дуже дивно, Ві, але було таке враження, наче ви пара, що прийшла на це святкування.

— Це було не дуже підозріло? — спитала я, глянувши на подругу.

— Ні, — відповіла вона. — Ти ж просто поправила свої туфлі, спершись на охоронця. Це... Мабуть, це нормально.

Я засміялася, бо мені теж здалося, що така ситуація не надто нормальна. Особливо, якщо збоку були двері, на які я теж могла спертися.

— Чекаємо, коли він зателефонує тобі, — сказала подруга, широко усміхаючись. — Думаю, що це станеться вже цієї ночі.

— Не знаю, — мовила я, задумавшись. — Мені здалося, що він теж це відчув між нами. Думаю, що Лев тепер зобов'язаний зателефонувати мені після такого поцілунку.

— Безперечно! — погодилася Яринка.

Але він не зателефонував. Ні в той вечір, ні наступного дня, ні навіть через тиждень. Я ходила усюди зі своїм телефоном, сподіваючись отримати дзвінок чи повідомлення від Лева. Він просто проігнорував те, що я залишила йому свій номер. Відчувала себе ідіоткою. Я принизилася перед ним, адже тепер він знає точно, що таки зачепив мене. Можливо, подумав, що я закохалася в нього. Була переконана, що Лев точно зв'яжеться зі мною, але він просто викреслив мене зі свого життя. Це злило, адже він не міг так зробити після того, як поцілував у той вечір. За цей час я жодного разу не стикалася з ним в університеті. Було таке враження, наче він просто привид, що постійно зникає.

Я подивилася на себе у дзеркало та витягнула з сумочки блиск для губ. Поки Амелія була в туалеті, я вирішила трохи привести себе в поряд. Сьогоднішні пари уже нарешті закінчилися. З однієї з кабінок вийшла дівчина. Я насупилася, розглядаючи її. Світле волосся, стягнуте у низький хвіст, маленький зріст, окуляри на переніссі. Я напружила пам'ять, намагаючись згадати, де бачила її раніше. Дівчина повністю ігнорувала мою присутність. Я пройшлася по ній уважним поглядом. Ця довга чорна спідниця та тонкий гольф зовсім не личили їй. Вона наче хотіла приховати якнайбільше свого тіла. Вона швидко помила руки та вийшла з вбиральні. Лише тоді, коли я подивилася їй у спину, згадала, що бачила її поруч з Левом. Це вона сідала в його автомобіль, і це... Вона його дівчина? Я не знала цього точно.

— Нарешті! — сказала я, коли Амелія підійшла до мене.

— Мені погано, — пробурмотіла вона. — Нудить весь день.

— Може, вагітна? — спитала, жартома.

Лія раптом збіліла та підійшла до дзеркала, похитуючись. Вона налякано дивилася на себе, а тоді ввімкнула холодну воду.

— Мабуть, просто щось не те з'їла, — прошепотіла дівчина.

Вона привела себе в порядок, а після цього ми вийшли з вбиральні. Я попрямувала на стоянку, щоб повернутися додому з Адамом.

— Мені треба в одне місце, — розгублено сказала Амелія. — Я... Я потім напишу тобі.

Вона побігла в іншу сторону, а я навіть не встигла спитати, що з нею відбувається. Можливо, моє питання про вагітність налякало її. Якщо це правда, то на неї чекала справжня буря у вигляді розлючених батьків.

Я важко видихнула, дивлячись їй услід. Підійшовши до авто Адама, мене зустріла зачинена автівка. Схоже, хлопець ще не вийшов з університету. Я витягнула свій телефон, щоб подзвонити йому, але завмерла на місці, коли побачила неподалік Лева. Це точно був він. Навіть цей капюшон його кофти не сховав його від мене. Біля нього стояла та дівчина, яку я бачила у вбиральні. Вона щось захопливо говорила йому. Хлопець ледь усміхнувся їй та обійняв однією рукою. Це мене дуже сильно розізлило, адже він не мав права цілуватися зі мною, якщо був зайнятий.

Злість кипіла в мені, тому я не стрималася та попрямувала в його сторону. Він помітив мене лише тоді, коли я зупинилася навпроти нього. Хлопець трохи роздратовано опустив голову, наче я порушила його плани.

— Гадала, ти зателефонуєш мені після того, що між нами було, — сказала я і склала руки на грудях.

Лев кинув швидкий погляд на ту дівчину, що зараз прискіпливо розглядала моє тіло. Він раптом підійшов до мене та різко схопив мою руку вище ліктя. Я здригнулася від цього дотику та спробувала вирватися. Мені це, ясна річ, не вдалося. Лев відтягнув мене трохи далі, щоб ця дівчина не чула нашої розмови.

— Відпусти мене! — обурилася я та відштовхнула його від себе. — Як ти так можеш? Я навмисно залишила тобі свій номер, бо думала...

— Думала що? — різко перервав мене Лев. — Що подобаєшся мені?

— Ти поцілував мене!

— Це просто поцілунок, Віолетто.

Він розвів руками, наче це нічого не означає. Я ж відчувала дивну злість та образу. Мені ніколи не відмовляли й мене ніколи не відштовхували.

— Справді? — спитала я та підійшла ближче до нього. — Може, розповісти про нього твоїй дівчині, адже це "просто" поцілунок?

Лев втомлено похитав головою. Його погляд зосередився на моєму обличчі. Мені страшенно захотілося зняти з його голови цей дратівливий капюшон спортивної кофти.

— Якщо я не зателефонував, то це означає, що я не зацікавлений у тобі, — серйозним тоном сказав Лев.

— А у чому тоді зацікавлений? — поцікавилася я та гірко посміхнулася. — У грошах. Тебе ж цікавлять тільки вони. Знаєш, а я справді подумала, що ти прийшов тоді на відкриття готелю через мене. Виходить, що ти просто погодився на підробіток.

— Я казав тобі про це в той вечір.

— Так, знаю. Ти спочатку сказав це, а потім поцілував мене.

— Віолетто, годі! Між нами нічого не може бути. Ти не подобаєшся мені, а той поцілунок був лише хвилинною слабкістю. Думаєш, що я зустрічаюся з усіма дівчатами, яких цілую в пориві пристрасті?

— Я не така як усі, — різко сказала та підійшла впритул до нього. — Ти не можеш гратися мною, використовувати, а потім говорити, що це нічого не означає.

Він декілька секунд уважно дивився мені в очі. Вітер сильно розвіяв моє волосся і я швидко заправила передні пасма за вуха. Наші погляди знову зустрілися. І хоч Лев намагався переконати мене у своїх словах, я відчувала, що усе далеко не так.

— Я ніколи не використовував тебе, — сказав він. — Ти сама хотіла того поцілунку. Я теж хотів, тож у тій ситуації ми обоє у виграші.

— Ти не розумієш! Я не дозволяю будь-кому цілувати мене.

— То не треба було дозволяти цього робити мені.

Лев кинув на мене різкий погляд та зробив крок, щоб пройти повз мене. Я зупинила його, міцно схопивши за руку вище ліктя. Хлопець повернув голову в мою сторону, дивлячись на мене своїми зеленими очима.

— І це все, що ти скажеш мені? — спитала я, відчуваючи образу. — Думала, що ти теж помітив той дивний зв'язок між нами.

— Не помітив, — буркнув він. — Краще тримайся від мене якнайдалі, Віолетто. Я не хочу більше проблем через тебе.

— Проблем? — перепитала я, насупившись. — Щось сталося?

— Це не має значення. Просто зникни з мого життя.

Я важко ковтнула та опустила погляд на свою долоню, якою досі міцно тримала його руку.

— Хто для тебе ця дівчина? — спитала я та знову подивилася на нього. — Але, будь ласка, скажи чесно.

— Гаразд, — погодився він байдужим тоном. — Це найважливіша людина у моєму житті. Так достатньо чесно?

— Добре, — я сумно посміхнулася та забрала свою руку, — питань більше нема. Іди до біса, Леве!

Мені не хотілося більше бачити його, тому я просто розвернулася і швидко поспішила геть. Неприємне відчуття образи з'явилося всередині. Я ненавиділа його за те, що він так жорстоко погрався моїми почуттями. Тоді, коли я чекала від нього дзвінка, він сміявся з мене. Впевнена, що йому було весело з моєї жалюгідної ситуації. Я гордо підняла голову, прямуючи вперед. Більше ніколи в житті не подивлюся на таких поганих та складних хлопців. І якщо він хоче, щоб я остерігалася його, то так і буде. Він не заслуговує моїх почуттів.