Розділ 9

Як тільки я увійшла у великий коридор, то одразу ж побачила дідуся Марата. Він поважно стояв у своєму дорогому темно-синьому костюмі та розмовляв з якимось чоловіком приблизно його віку. На його обличчі з'явилася широка усмішка, коли він побачив мене.

— Віолетто! — гукнув дідусь, розвівши руки для обіймів. — Нарешті моя улюблена онука прийшла.

— Привіт, — сказала я, усміхнувшись. — Маєш неймовірний вигляд.

Я швидко обійняла його та трішки відсторонилася. Дідусь глянув на мене своїми карими очима, що були такими самими, як і мої. Він поклав свої руки на моє обличчя та поцілував мене в чоло. Цей чоловік полюбляв так робити. Його руки легко опустилися на мої плечі. Дідусь дивився на мене так, наче ми не бачилися купу років. Його теплий погляд змусив мене усміхнутися ще ширше.

— Ти вже така доросла, — зауважив він, — і з кожним днем красивіша.

— Дякую, — мовила я та кивнула головою, приймаючи комплімент. — Сподіваюся, що у тебе сьогодні хороший настрій.

Дідусь глянув мені за спину, де ймовірно стояв мій тато, а тоді знову перевів свій погляд на мене.

— Побачив тебе й одразу ж стало краще, — відповів чоловік.

— А бабуся де? — поцікавилася я, оглядаючись по сторонах.

— Вона уже в залі. Розмовляє з дружиною мого друга. — Дідусь махнув у сторону чоловіка, який досі стояв біля нас. — Це мій товариш ще зі студентських часів, уявляєш?

— Я рада, що ваша дружба так довго протягнулася.

— Так, це майже фантастика. З хорошими людьми хочеться спілкуватися усе життя, товаришувати. У нього, до речі, є внук твого віку.

Я трохи опустила погляд, бо зрозуміла, що саме хоче сказати мені цим дідусь.

— Це чудово! — пробурмотіла я.

— Він сьогодні буде тут, — продовжував говорити дід Марат. — Тобі обов'язково потрібно познайомитися з ним, Віолетто. Я впевнений, що цей хлопець такий хороший, як і його дідусь та батько.

— Ох, це дуже приємно, — заговорив той чоловік. — Впевнений, що наш Олександр сам захоче познайомитися з такою красивою дівчиною.

Я натягнуто усміхнулася та оглянулася на батька. Його вираз обличчя був суворим та невдоволеним.

— Думаю, що нам час уже йти до інших гостей, — різко сказав він, дивлячись у сторону свого батька. — Віолетта сама вирішить, з ким буде знайомитися.

— Звісно! — погодився дідусь. — Впевнений, що вона розумна дівчинка та обере для себе чудового хлопця.

Він легко погладив мене по щоці, тепло усміхнувшись. Я ж трохи відійшла від нього. Відчула, що тато міцно взяв мене за руку, наче я була маленькою дівчинкою. Він кивнув мені головою у сторону входу до зали, даючи знак, щоб ми пішли разом.

— Не слухай свого дідуся, — сказав тато, коли ми прямували вперед. — Ти сама обираєш, з ким хочеш знайомитися та спілкуватися. Запам'ятай це.

— Добре, — мовила я та легко усміхнулася йому.

— Дідо досі живе старими законами та вважає, що усе має бути так, як він хоче. Мої батьки ще з підліткового віку говорили мені про те, як було б чудово, якби я одружився з твоєю матір'ю.

Я трохи насупилася, бо це звучало так, наче його змусили одружитися. Мені завжди здавалося, що мої батьки дуже сильно люблять одне одного, але я, схоже, не повністю знаю їхню історію.

— Але ж ти одружився з нею, — дещо збентежено сказала я.

— Коли тобі починають нав'язувати щось, то це починає набридати, — мовив тато та глянув на мене. — Мені потрібно було багато часу, щоб переконатися у тому, що твоя мама все ж ідеально підходить для мене. Я боявся, що мої почуття до неї були всього лише нав'язаними батьками. Інколи це може заплутати. Я не хочу, щоб твоє майбутнє визначалося бажаннями мого тата. Ти маєш вибір, Віолетто.

— Я зрозуміла.

— Ти не зобов'язана спілкуватися з онуком друга твого дідуся, якщо сама не захочеш цього.

Я кивнула головою, погоджуючись. Мені подобалося, що тато таки дбав про мої бажання. Він завжди дозволяв вирішувати мені все самій. Я знову усміхнулася йому та міцніше притулилася до нього.

На першому поверсі готелю розташовувався ресторан, тому ми попрямували туди. Коли увійшли всередину, то тут уже були люди. Мама привіталася зі своїми подругами, а ми з татом підійшли до одного з вільних столиків. Тут якраз були стільці для нас. Батько допоміг мені сісти та опустився одразу ж біля мене. Я усміхнулася йому, а він трохи міцніше стиснув мою руку.

— Не можу повірити, що ти в мене уже така доросла, — задумано мовив тато. — Час так непомітно пролетів. І ти, і Ян... Ви дуже швидко виросли. Інколи мені здається, що я мало уваги приділяв вам.

— Ну що ти? — сказала я, схиливши голову вбік. — Ти найкращий у світі батько. Не знаю, що було б, якби ви з мамою не помирилися.

— Ти не повинна була страждати через наші з нею помилки.

— Ви подарували мені прекрасне дитинство.

— Але я не був з тобою в перші роки твого життя, — прошепотів тато і сумно посміхнувся. — Я дуже часто шкодую про те, що так сталося.

Я нахилилася ближче до нього та сперлася підборіддям на його плече так, як завжди робила це в дитинстві. Тато усміхнувся мені, а навколо його очей з'явилися дрібні зморшки.

— Не треба шкодувати, бо тепер уже все добре.

— Так, все добре, — погодився він.

Якраз у цей момент повернулася мама. Вона усміхнулася, спостерігаючи за нами. Тато хотів піднятися, щоб допомогти їй сісти, але вона зупинила його, поклавши свою руку на плече батька.

Я відсторонилася та глянула на Ясю, що сиділа з іншого від мене боку. Періодично до нас підходити гості, щоб привітати тата з успішним відкриттям ще одного готелю. Скільки їх уже в нашому місті? Я ніколи раніше не задумувалася про те, як багато батько працює, щоб у нас все було. Деякий час назад тато повністю відійшов від бізнесу дідуся та почав займатися виключно своєю справою. Я тоді ще була маленькою, тому не дуже розуміла, що відбувається. Зараз же я дивилася на це все з думкою, що колись мені доведеться стати частинкою компанії батька. Мій погляд прослідкував за Яном, що невдоволено водив виделкою по своїй тарілці. Він навіть не їв нічого та чомусь мав засмучений вигляд. Брат, мабуть, відчув, що я спостерігаю за ним, адже підняв свої очі на мене. Я легко усміхнулася йому, але він усього лише відвів погляд. Ян зрадів тільки тоді, коли помітив свого найкращого друга.

— Тут так нудно, — пробурмотіла Яся мені на вухо. — Чому на таких заходах ніхто не вмикає нормальних пісень? Я зараз засну від цієї класичної музики.

— Тут доволі затишно, — сказала я та знизала плечима. — Гостей так багато.

— І хлопців, — додала подруга. — Та чомусь ніхто на танець не запрошує.

Я усміхнулася та почала оглядатися. Помітила, що мій дідусь сидів за столом поруч зі своїм товаришем. Біля того чоловіка був якийсь молодий хлопець в ідеальному чорному костюмі. Напевно, це і той онук, з яким мене хотіли познайомити. Я одразу ж відвела погляд, щоб вони не побачили, що я витріщалася. Той хлопець не надто сподобався мені, тому я твердо вирішила, що не буду з ним спілкуватися сьогодні.

— Я зараз помру з нудьги, — раптом пробурмотів біля нас Адам. Я навіть не помітила, коли він підійшов сюди. — Може, потанцюєш зі мною?

Я могла б подумати, що це адресувалося Яринці, але вони просто таки терпіти не могли одне одного. Адам стояв та дивився на мене з простягнутою рукою.

— Ох, запрошуй Ясю на танець! — швидко сказала я та піднялася зі стільця. — Мені треба відійти, а вона якраз хотіла потанцювати.

— Не з ним, — обурилася дівчина.

— Розслабся, я не збираюся танцювати з тобою, — буркнув до неї Адам.

І поки вони були зайняті своєю перепалкою, я швидко попрямувала до виходу. Мені на деякий час захотілося сховатися від усіх, щоб побути собою. Так, я звикла бути хорошою та слухняною, адже мене так виховали батьки. Можливо, це не дало мені розкрити себе повністю. Я звикла отримувати все, що захочу. Так було завжди, і саме тому я вирішила піти зараз до нього. Може, це неправильне рішення і колись я пошкодую про це, але зараз мені справді хотілося поговорити з ним та дізнатися чому він таки прийшов сюди.

Коли я вийшла на вулицю, то Лева тут уже не було. Натомість біля дверей стояли інші охоронці. Певно, вони помінялися локаціями. Я спустилася сходами та вирішила обійти готель. Зазвичай охоронців залишали по всьому периметру. Я пройшлася незручною бруківкою навколо будівлі та помітила вихід до невеликої алеї. Біля кованої брами стояв охоронець. Я не могла його розгледіти в темноті, але нутром відчувала, що це він. Коли підійшла ближче, то таки впізнала його, хоча хлопець стояв спиною до мене.

— Побачила тебе, — почала я, коли майже підійшла до нього, — і у мене з'явилося одне цікаве запитання.

Лев оглянувся на мене та одразу ж випрямився. Я зупинилася біля хлопця, дозволяючи собі розглянути його в цьому костюмі. Безсумнівно йому дуже личило. На мить я задумалася про те, що було б, якби він був одним з тих синочків татових друзів. Можливо, усе між нами було б зовсім по-іншому.

— Яке питання? — відірвав мене від моїх думок хлопець.

Спочатку я задумано відвела погляд, а потім знову глянула на нього. І хоч я була на підборах, Лев все ще здавався мені надто високим. Хлопець стояв переді мною, наче велика стіна... Стіна, через яку неможливо було пробитися.

— Ти прийшов сюди, щоб побачити мене чи для того, аби заробити додаткові гроші? — поцікавилася я.

Лев легко усміхнувся, що я таки змогла помітити у місячному світлі. Він уважно подивився на мене, а я чомусь зробила ще декілька кроків у його сторону.

— А яку відповідь ти хочеш почути? — спитав він, не відриваючи свого погляду.

— Ти знаєш, — прошепотіла я.

— Навіть не здогадуюся.

— То що скажеш?

— Скажу, що побачити тебе я міг би й в університеті, а ти все ж казала правду про те, що твій батько добре платить.

— Мило, — пробурмотіла я та відвела погляд. — Значить, таки гроші.

— В основному, — тихо буркнув Лев. — То це такі у вас, багатих, розваги на вихідних?

— Принаймні, це краще, аніж твої розваги на рингу. Тут хоча б не б'ють нікого.

— Невже ніколи не було таких випадків? Зазвичай усі тусовки завершуються бійкою.

— Можливо, у твоєму світі усе відбувається саме так, — сказала я, дивлячись на нього, — але на таких заходах не заведено проявляти жорстокість. Тут усі максимально поважають одне одного, враховуючи своїх ворогів.

Лев кивнув та відвів погляд. Здавалося, ніби він думав про щось.

— Твоя сім'я любить тебе, — тихо мовив хлопець.

— Так, мені пощастило. А твоя сім'я...

— Це не має значення, — перервав мене Лев. Він глянув у мою сторону, а я помітила, що його погляд пройшовся моїм тілом. — Ти сьогодні дуже красива, Віолетто.

Я трохи здивувалася, бо не очікувала почути таке від нього. Та все ж мені було приємно, тому я мило усміхнулася йому. В цей момент подув вітер, і я здригнулася від легкого холоду. Мені захотілося обійняти себе, щоб трохи зігрітися.

— Повертайся в готель, — тихо сказав Лев. — Ти, мабуть, змерзла.

— Ні, — заперечила я та похитала головою. — Усе добре.

Я знову здригнулася від холоду, бо насправді осінні вечори уже не були такими теплими. Лев раптом підійшов ближче до мене. Я помітила, що носочки наших туфель майже торкнулися. Його руки легко лягли мені на плечі. Я підняла на нього погляд, затамувавши подих. Лев провів своїми долонями вниз по моїх руках та легко торкнувся пальців. Моє серце ледь не вистрибнуло з грудей, а тілом наче струм пробігся. Я просто стояла та заворожено спостерігала за його діями. Зелені очі хлопця у місячному сяйві були такими темними, що я мало не загубилася в них.

— У тебе руки холодні, — мовив він, тримаючи мої долоні у своїх.

— Тоді зігрій їх, — прошепотіла я, не впізнаючи свій голос.

Він, здається, легенько усміхнувся. Хлопець так пильно дивився на мене, що від цього я почала хвилюватися. Якесь дивне передчуття з'явилося всередині, ніби перед першим поцілунком.

— Потім я пошкодую це, — сухо сказав Лев та відпустив мої руки.

Я насупилася і часто покліпала очима, щоб зрозуміти його слова. Думала, що він хоче пізнати ближче мене, але я знову помилилася. Є щось, що зупиняє його кожного разу.

— Вибач, що потурбувала, — швидко заговорила я, намагаючись звучати не надто ображено. — Не буду більше відривати тебе від твоєї роботи. Ти ж прийшов сюди лише для того, щоб заробити грошей. Не хочу більше обтяжувати тебе своєю нав'язливістю...

Я замовкла, бо Лев міцно схопив мене за руку вище ліктя та різко притягнув до себе. Інстинктивно я випрямила руки перед собою. Таким чином мої долоні вперлися до його грудей. Я здивовано подивилася на нього, намагаючись зрозуміти цю дивну поведінку хлопця.

— Знаю, що пошкодую про це, Віолетто, — прошепотів Лев, нахилившись ближче до мене, — але я буду останнім ідіотом, якщо не зроблю цього зараз.

І тільки я хотіла спитати, що він має на увазі, як губи хлопця несподівано накрили мої. Я заплющила очі від невідомих відчуттів, що з'явилися всередині. Мої руки мимовільно піднялися, і я охопила ними шию хлопця. Губи Лева виявилися такими ніжними. Я невтомно відповідала йому на поцілунок, бо хотіла цього не менше. Він ледь закусив мою нижню губу та потягнув її, змушуючи мене розімкнути губи. Я дозволила йому поглибити поцілунок, насолоджуючись відчуттями його губ та язика. У ніс вдарив запах терпкого парфуму хлопця, змішаного зі свіжим вечірнім повітрям. Це мало не зводило мене з розуму. Я провела пальцями по його шиї, насолоджуючись теплом та ніжністю шкіри. Руки Лева блукали моїм тілом, досліджуючи кожен сантиметр. Мені подобалося те, як приємно відчувалися його дотики та поцілунки. Я потягнулася руками трохи вище, занурюючи пальці в м'яке волосся хлопця. Це було так ідеально, що я мало не розтанула. Кисню забракло, тіло тремтіло, а ноги підкосилися. Якби Лев не тримав мене так міцно, то я б уже давно впала. Коли у голові запаморочилося, я трішки відсторонилася. Хлопець притулився своїм чолом до мого, важко дихаючи. Я розплющила повіки, зустрічаючись поглядом з його красивими зеленими очима. І хоч я розуміла, що для мене це був найкращий поцілунок у моєму житті, Лев, здається, так не вважав. Його погляд був важким та розгубленим, наче він щойно зробив найбільшу помилку.

— Вибач, — сказав хлопець, коли відсторонився від мене. — Мені... Мені треба йти, щоб помінятися місцями з іншим охоронцем.

— Добре, — прошепотіла я та несвідомо торкнулася пальцями до своїх губ.

Він легко кивнув головою, не дивлячись на мене, а тоді просто пішов геть. Я стояла біля воріт до алеї та дивилася йому вслід. І лише тоді, коли його силует сховався в темноті ночі, я розчаровано попрямувала назад до готелю.