Розділ 8

— Ві, до тебе можна? — спитала мама, заглянувши в мою кімнату.

Я кивнула головою та зручніше сіла на ліжку. Вона усміхнулася до мене своєю ідеальною усмішкою. Мама підійшла ближче і сіла на ліжко поруч. Я подивилася на неї з очікуванням. У нас завжди були хороші стосунки, але я давно уже не маленька дитина, щоб проводити вечори з матір'ю.

— Ти хвилюєшся? — спитала я у неї.

— Ні, звісно ж. Твій тато трохи нервує, бо завтра у нього важливий день.

— Розумію.

Я задумано подивилася перед собою. Уже тиждень пройшов відтоді, як я втекла з того клубу. З того моменту все дуже сильно змінилося. Як би не намагалася, все одно не могла викинути Лева з голови. Чому? Я не розуміла цього, але мене дивним чином тягнуло до нього. Це важко пояснити. Навіть в університеті я постійно шукала його очима в коридорі, на стоянці, або ж біля входу. Та все ж ми не бачилися з тієї миті, як він відштовхнув мене.

— Що з тобою? — поцікавилася мама. — Останнім часом ти дивно поводишся.

— Не знаю, — відповіла я, знизуючи плечима. — Мабуть, втомилася. Зараз трохи складний період, бо тільки навчання розпочалося.

— Ти ж знаєш, що можеш поділитися цим зі мною. Я залюбки вислухаю, а ще можу дати тобі пораду.

— Знаю, мамо. Все добре, тому не хвилюйся.

Я спробувала усміхнутися, щоб переконати її. Мама піднялася з ліжка і підійшла до туалетного столика. Вона взяла у руку мій гребінець та знову підійшла до мене. Мама завжди ввечері розчісувала моє волосся, коли я була маленькою. Я підсунулася трохи ближче та обернулася до неї спиною. Вона провела своїми руками по моєму волоссі, а тоді взялася розчісувати його.

— А як ти зрозуміла, що закохалася в тата? — поцікавилася я.

— Спочатку він подобався мені, але я на той час була для нього всього лише подругою, — почала розповідати мама. — Потім моя закоханість у нього перетворилася в певну одержимість. Мені так сильно хотілося бути з ним, що я робила багато дурниць. Та все ж він не кохав мене тоді, хоч як сильно я не старалася це змінити. Ображена дівчинка у мені захотіла помститися йому. Я вчинила не надто розумно, Віолетто. Закохала його в себе, втекла до Франції, а тоді...

— Тоді ти дізналася, що вагітна, — продовжила я. — І п'ять років приховувала мене від нього.

— Це була помилка, — прошепотіла мама, — але цей час розлуки допоміг нам змінити все. Ми пройшли довгий шлях, щоб по-справжньому закохатися одне в одного. Знаєш, у кожного це відбувається по-різному, але коли ти справді закохаєшся, то одразу ж зрозумієш це.

— Як думаєш, яким має бути мій хлопець?

Мама усміхнулася, що я могла помітити у дзеркалі. Вона знову провела руками по моєму волоссі.

— Ти заслуговуєш найкращого, Віолетто. Думаю, що тобі підійшов би красивий розумний хлопець з інтелігентної сім'ї. Мабуть, галантний джентльмен, що любив би та оберігав тебе. Можливо, завтра тобі вдасться познайомитися з кимось таким. На це відкриття твій батько запросив багатьох своїх партнерів, тому прийдуть поважні гості зі своїми дітьми. Серед них точно мають бути хлопці твого віку, тому підготуйся, як слід.

— А якщо я закохаюся у когось зовсім іншого? — спитала я, зустрічаючись поглядом з маминими очима у дзеркалі. — Якщо він буде не з наших кругів і не один з тих багатих сімей? Можливо, це звичайний хлопець з незвичним для нас життям?

Мама уважно спостерігала за мною, наче підозрювала щось. Вона на декілька секунд примружила очі, обдумуючи мої слова, а тоді усміхнулася.

— Головне, щоб він любив тебе, — сказала мама. — Неважливо, з якої він сім'ї, але я сподіваюся, що ти все ж закохаєшся у правильного хлопця.

— Звісно, — прошепотіла я.

— Ти знаєш, що ми з твоїм татом дуже сильно любимо тебе та приймемо будь-який твій вибір. Інколи кохання буває дуже оманливим, Віолетто. Не помилися.

Я кивнула головою та опустилася погляд на свої нігті, які сьогодні нафарбувала білим лаком. Мені раптом захотілося здерти його, але я стримала себе та міцно зчепила пальці, поклавши руки на коліна.

— Відпочивай, — сказала мама та швидко поцілувала мене в голову. — Завтра буде важкий день. Добраніч!

— І тобі, — тихо мовила я, коли вона вже була біля дверей.

Мама кинула на мене останній погляд, усміхнувшись, а тоді вийшла з моєї кімнати. Я втомлено лягла на спину, розкинувши руки в обидві сторони. Варто таки побороти у собі ті незрозумілі почуття до Лева. Мама має рацію. Мені потрібен правильний хлопець, а не такий складний та жорстокий боксер. У нас з ним нема нічого спільного, і він... Він не хоче мене. Я знаю це точно.

Наступного дня з самого ранку я почала збиратися. І хоч святкування мало відбутися ввечері, я вирішила присвятити цей день собі. Спочатку довго лежала у ванні, тримаючи зволожувальну маску на своєму обличчі. Потім я поснідала, порозмовляла через паркан з Адамом, адже він був моїм сусідом, а після цього зустріла Яринку.

Я розклала на ліжку різноманітні сукні, щоб обрати якусь з них. Яся мала б допомогти мені зробити вибір. До того ж ми з нею давно уже не бачилися, тому я запропонувала їй піти зі мною на це відкриття.

— Як щодо цієї? — спитала я, тримаючи в руках довгу шовкову сукню червоного кольору.

— Мені здається, що це трохи занадто, — відповіла Яся. — Може, спробуй ту білу?

Я глянула на пишну сукню з фатину довжини міді та скривилася. Вона явно не підходила до сьогоднішнього святкування.

— Наче весільна, — пробурмотіла я. — Якщо чорну?

— Це класика, — сказала Яринка, кивнувши головою. Вона почала перебирати руками усі сукні. — Я знаю, що тобі підійде. Ось!

Вона витягнула з-під низу блакитну сукню до колін. Вона була красивою, навіть дещо дитячою через ці дрібні пір'їнки. Я усміхнулася та почала приміряти її. Вона справді ідеально лягла по моїй фігурі, а ще цей ніжний колір допомагав мені підтримувати образ хорошої та слухняної дівчинки.

— Неймовірно, — сказала біля мого вуха Яринка. — Тобі обов'язково варто підняти волосся вверх.

— Думаєш? — перепитала я, розглядаючи себе в дзеркалі.

Я потягнулася рукою назад над трохи підняла своє волосся. І справді так було краще, тож я взялася робити собі зачіску. Багато часу пішло на те, щоб гарно зібрати волосся наверх та заколоти його шпильками. Потім я деякий час витратила на свій макіяж. Яся тим часом сиділа на моєму ліжку і розглядала щось у своєму телефоні.

— Твої батьки не прийдуть? — спитала я, оглянувшись на неї.

— Ні, у них якась наукова конференція сьогодні, — відповіла дівчина. — Вони постійно зайняті, а ще почали часто сваритися. Думаю, що це через те, що мама так і не змогла завагітніти від нього. Він хоч і сприймає мене, як свою доньку, але ми всі знаємо, що дядько Максим — не мій батько.

— Ти так і нічого не дізналася про свого рідного тата?

— Мама не хоче розповідати про нього, а я просто змирилася з цим.

— Не пробувала спитати у своєї тітки?

Яринка закотила очі та кинула свій телефон трохи далі від себе. Вона видихнула й уважно подивилася на мене. Я ж обернулася до неї, адже вже закінчила з макіяжем.

— Віта тим більше не розкаже мені. Вона хоч і любить поговорити, але вміє тримати чужі таємниці. І нащо ти нагадала мені про неї? Вона ж точно буде на цьому святкуванні.

— Доведеться тобі сидіти з її дітьми, — сказала я та засміялася.

— Вони у неї жахливі.

Яся скривилася, а тоді піднялася з ліжка. Вона підійшла до дзеркала, поправляючи на собі рожеву сукню. Дівчина взяла у мене одну з шпильок і нею защепила передні пасма свого світлого волосся. Якраз у цей момент двері в мою кімнату відчинилися, і мама повідомила нам, що час уже їхати. Коли ми вийшли на вулицю, то одразу ж зустрілися з моїм молодшим братом. Ян скривився, розглядаючи мене з ніг до голови. Я ж швидко пройшлася по ньому поглядом. Його рідко можна було побачити в костюмі.

— Ти вбила лебедя? — спитав він, торкаючись пальцями пір'їнок на моїй сукні.

— Ага! А наступного разу вб'ю твого папугу, — пробурмотіла я.

— Ей, не чіпай мого Фенікса! — обурився брат, насупивши свої густі брови. — Я тоді буду кататися на твоєму коні.

— Гектор скине тебе швидше, аніж ти на нього сядеш.

— А от і ні! — Ян простягнув мені свою руку. — Можемо посперечатися..

— Я згодна. Якщо витримаєш на коні десять хвилин, то я прикрию тебе перед мамою, коли наступного разу будеш тікати з дому до своїх друзів.

— Мені це не треба, бо ти й так тепер будеш мене прикривати.

— Чому це?

Я подивилася на нього, піднявши одну брову, а тоді склала руки на грудях. Ян хитро посміхнувся мені, наче був переконаний, що вже переміг. Він підійшов ближче. Таким чином наші обличчя були на рівні. У свої чотирнадцять він уже був трішки вищим за мене.

— Бо я скажу батькам, що ти була в нелегальному клубі, де проводяться бої, — відповів він, продовжуючи усміхатися.

Я здивовано подивилася на нього та мало рота не відкрила. Звідки цей малий негідник дізнався про це? Ян задоволено попрямував у сторону автомобіля, а я ж повернула голову до Яринки, що мала не менш здивований вигляд. Я навіть не говорила їй про те, що була в тому клубі та ще й познайомилася з Левом і тим Любомиром.

— Ти повинна все мені розповісти, — прошепотіла вона біля мене.

Я втомлено кивнула головою, бо розуміла, що Яся тепер не відчепиться. Мені здавалося, що та історія з клубом уже закінчена, але якщо про це тепер знає Ян, то це дуже велика проблема. Впевнена, що він довго мовчати не буде, і вже за декілька днів мені доведеться пояснювати батькам за той клуб.

Усю дорогу я думала про те, як вмовити Яна мовчати. Він тепер постійно буде шантажувати мене. І звідки він тільки дізнався?
Доведеться зробити усе, щоб він таки закрив свого рота і не проговорився батькам.

Згодом автомобіль зупинився біля величезного готелю, що знаходився одразу ж неподалік від центру міста. На стоянці уже було припарковано багато іномарок. Я вийшла з авто і швидко поправила свою сукню. Мама тепло усміхнулася мені та легко поклала долоню на моє плече. Вона, як завжди, мала неймовірний вигляд. Чого лише вартувала ця красива довга сукня кольору сливи, що чудово підкреслювала її фігуру.

— Як настрій? — спитала вона.

— Чудовий, тітко Кароліно! — відповіла Яся. — Відчуваю, що буде дуже класно. Я вже в захваті від цього готелю.

— Впевнена, що твої кузени зроблять тобі цей вечір ще кращим, — мовила моя мама та засміялася, коли помітила, як Яся скривилася.

— Найбільше у своєму житті я не люблю дітей, — пробурмотіла подруга.

— Ти сама ще дитина, — сказала їй я.

— Ходімо вже! — раптом заговорив біля нас тато. — Батько уже не задоволений, що нас досі нема.

Я закотила очі, спостерігаючи за тим, як напружився тато. Мама легко взяла його під руку, і він, здається, розслабився. Вони впевнено попрямували вперед, а я, Яся та мій дратівливий брат йшли позаду. І хоч у тата з дідусем раніше було багато непорозумінь, зараз їхні стосунки були кращими. Мене це завжди тривожило, адже дідуся я любила не менше, аніж своїх батьків.

Я глянула собі під ноги, намагаючись втриматися на ногах. Ходити на таких тонких та високих підборах було не дуже зручно. Уже уявила, як втомлюся за сьогоднішній вечір. На мене ще й чекали не надто привабливі розмови з якимись синочками татових друзів.
Перед входом в готель були довгі сходи. Сама ж будівля була схожа на палац, але у сучасному стилі.

Коли я зупинилася на останній сходинці, то трохи підняла голову. І як же я здивувалася, коли побачила перед собою знайоме обличчя. Моє серце пропустило декілька ударів, а я просто стояла та витріщалася на Лева. Він стояв одразу ж біля входу, одягнений у звичайний чорний костюм, як один з охоронців. Я не могла повірити, що він таки погодився на мою пропозицію та влаштувався охоронцем на один вечір. Він помітив мене, і це я точно знала. Але Лев повністю ігнорував мою присутність, як і належить охоронцям. Я, здається, завмерла на місці, спостерігаючи за ним, бо отямилася тільки тоді, коли Яся легко штовхнула мене в бік. Вона з нерозумінням подивилася на мене, а я ж просто мовчки попрямувала вперед. Я трохи опустила голову, коли проходила повз нього, щоб він не побачив засоромленої усмішки, що з'явилася на моєму обличчі.