Розділ 7

Я скривилася, коли автомобіль Адама припаркувався неподалік від того клубу. Мені зовсім не хотілося знову туди йти, але я все ж сподівалася, що сьогодні робитиму це востаннє. Я спрямувала погляд вперед, вдивляючись до входу, доки перед моїми очима не відчинилися дверцята. Адам простягнув руку, допомагаючи вийти. Я усміхнулася йому, адже мені страшенно подобалося, коли він був таким галантним.

— Нам туди! — сказала я та кивнула головою у сторону вулиці через дорогу.

— Логічно, що такі клуби розташовуються в таких глухих місцях, — пробурмотів хлопець, оглядаючись. — За якими критеріями впускають всередину?

— Не знаю. Мабуть, є якийсь пароль. Минулого разу Данило говорив щось охоронцеві, тому нам доведеться чекати на нього. Лише він зможе допомогти пробратися всередину.

Я зручно взяла Адама під руку, і ми разом попрямували до клубу. Біля входу вже зібралося багато людей, але ми не поспішали заходити. Я краєм ока подивилася на свого друга, що був одягнений у чорну сорочку та сині джинси. Я ж була в блузці та штанах, що не зовсім личило такому місцю. Дивне хвилювання з'явилося всередині, бо я боялася, що нас не впустять. У нас був занадто підозрілий вигляд. Ми наче зібралися на якесь романтичне побачення, але в останній момент вирішили піти в нелегальний клуб, щоб подивитися бої. Я мало не засміялася від своїх думок. Нарешті побачила Амелію та Данила, що прямували в нашу сторону. Вона кинула не надто задоволений погляд у бік Адама. Він же усміхнувся їй своєю найкращою усмішкою. Так хлопець робив з усіма, хто йому не подобався.

— Парне побачення, — пробурмотіла Лія та перевела погляд з Адама на мене.

— Не надто хороше місце для цього, — сказала я, — але якщо хочеш, то назвемо це так.

— Між вами щось є? — зацікавлено спитала дівчина.

— А може бути? — Адам задумано потер долонею підборіддя. — Впевнений, що ні.

Я хмикнула та міцніше притулилася до його руки. Не всі вірять у дружбу між хлопцем та дівчиною, але Адам переконав мене, що така дружба все ж існує. Інколи вона буває дуже міцною.

— Ходімо вже! — буркнув Данило. — Сьогодні має бути весело.

Та тільки вираз обличчя хлопця був зовсім не радісним. Мабуть, це через присутність Адама, бо вони не дуже ладнали. Інакшого пояснення його роздратуванню я не знаходила.

Ми попрямували вперед. Данило, як завжди, сказав щось охоронцеві, і той кивнув головою, дозволяючи нам пройти.

Я сильніше напружилася, коли опинилася всередині. Це сіре приміщення навіювало страх. Ми пройшли довгим коридором, а тоді спустилися сходами вниз. Я одразу ж помітила вхід до головної зали, де уже зібралося багато людей. Краєм ока глянула на Адама, що зацікавлено оглядав усе навколо.

— Нічого собі! — вражено сказав він, коли ми зайшли у приміщення, де мали відбутися бої.

Його погляд був зосереджений на величезному рингу, що стояв по центру. Я потягнула Адама в сторону стільців. Амелія з Данилом опустилися на свої місця, а я ж сіла одразу біля них.

— Я вже в передчутті, — почула біля себе задоволений голос Адама. Він швидко потер долоні та дивно усміхнувся. — Відчуваю, що мені сподобається.

— Дивись, щоб я не пошкодувала про те, що взяла тебе з собою, — пробурмотіла я.

Усе було так, як і минулого разу. На ринг піднявся чоловік у костюмі, а між рядами почали ходити хлопці з чорними коробками у руках. Я глянула на Данила, що напружився, вдивляючись у свій конверт. Здається, у нього був важкий вибір, адже він не знав, на кого зробити ставку. Сьогодні ж мав відбутися бій Любомира та Лева. Данилові доведеться обирати між своїм другом та одним з найсильніших бійців.

Він кинув свій конверт в коробку хлопця, який проходив попри нас. Я почула, що Амелія тихо спитала у нього, на кого він поставив. Мені теж хотілося знати відповідь на це запитання, тому я нахилилася трохи ближче в їхню сторону. Данило щось пробурмотів їй, але не дав точної відповіді. Я задумалася, адже якби він поставив на Любомира, то не боявся б сказати про це Амелії. Та якщо Данило таки зробив ставку на Лева, то Лія могла б проговоритися про це, що не сподобалося б йому другу. З цього всього я зробила висновок, що він таки впевнений у перемозі Лева. Мені теж хотілося бути впевненою в цьому, але я не могла.

На ринг вийшли перші два суперники. Увесь бій я знервовано перебирала пальцями, а деколи закривала очі руками. Це було занадто жорстоко. Можливо, з часом і можна звикнути до таких шоу, але таке точно не для мене. Я б швидше покаталася верхи на коні, аніж дивилася б на це. Перший бій завершився тоді, коли один з бійців вдарив декілька разів по рингу, здаючись. Не надто героїчна поразка, але він хоча б подбав про своє здоров'я та життя.

Бій Любомира та Лева мав бути останнім, тому я вже трохи знудилася. Мені не хотілося дивитися, як хлопці б'ють один одного, але і втекти звідси не могла. До того ж чомусь надто сильно хвилювалася.

Я важко ковтнула та глибоко вдихнула, коли ведучий оголосив про останній на сьогоднішній вечір бій. Руки чомусь почали тремтіти, і я міцно зчепила їх на колінах. Першим на ринг вийшов Любомир. Він виглядав злим та націленим на перемогу. Я декілька секунд уважно спостерігала за ним: різкий вираз обличчя, нахмурені брови, рішуча та зосереджена поза. Він явно був професіоналом, і це проявлялося в кожному його русі. Навіть те, як він вміло та легко стрибав з однієї ноги на іншу, готуючись до бою. З протилежної сторони зали вийшов Лев. Я дивилася на нього з завмиранням серце. Воно так глухо билося всередині, наче от-от зупиниться. Це щось сильніше, аніж звичайне хвилювання. Я ніколи раніше не відчувала такого, і це дуже сильно лякало мене.

Вираз обличчя Лева був, на диво, спокійним. До рингу він прямував легко та невимушено, без жодного натяку на злість. Можна помітити лише те, що хлопець таки був впевнений у своїй перемозі. Лев не кидав на Любомира різких поглядів, а всього лише надто уважно дивився на нього, наче хижак, що вивчав свою здобич. Амелія мала рацію, коли казала, що він на рингу та в університеті — це різні люди. Тут у ньому прокидався справжнісінький звір, що забирав у нього усе людське.

Коли пролунав характерний сигнал для початку бою, я почала ще більше хвилюватися. Вони обоє були сильним боксерами, тому цей бій мав бути дуже важким та довгим. Я заплющила очі, коли вже не могла бачити того, як вони обоє раз за разом завдавали удари один одному. Важко передбачити хто з них стане переможцем. Я все ж наважилася розплющити очі та спрямувала свій погляд на ринг. На обличчі Лева уже виднілися сліди від ударів, а також сочилася кров з ран. Любомир мав не кращий вигляд. Та все ж вони обоє досі міцно стояли на ногах. Я тихо скрикнула, коли Любомир з такою силою вдарив Лева, що той мало не впав. Хлопець вчепився за канати рингу, опустивши голову. Він був втомлений, адже цей довгий бій забрав у нього багато сил. Любомир, користуючись нагодою, накинувся на хлопця. Той, здається, очікував цього, адже миттю відбився. Лев з такою силою вдарив суперника в живіт, що той зігнувся навпіл. Коли Любомир вирівнявся, то одразу ж зустрівся з кулаком Лева, що почав безупинно бити його по обличчі. Я закрила очі рукою не в змозі дивитися на це. Ніколи раніше не думала, що у світі можуть відбуватися такі жорстокі речі. Я весь цей час жила у своїй прекрасній реальності, де усі любили одне одного, але це... Тут нема жодного прояву любові, а ці люди уявлення не мають, що це таке насправді. Що змусило цих хлопців погодитися на такий жорстокий спосіб заробітку? Мабуть, легкі гроші. Та все ж, спостерігаючи за боями, я б не сказала, що це легко.

Від думок мене відірвав легкий дотик до мого плеча. Коли я підняла голову, то побачила, що суддя уже тримав праву руку Лева вгорі на знак перемоги. Мій погляд опустився вниз і я побачила нерухоме тіло Любомира. Мені навіть стало його шкода, але він сам запропонував цей бій Леву.

Коли суддя відпустив його руку, хлопець поспішив зійти з рингу. Я одразу ж зірвалася зі свого місця та попрямувала до виходу. Мовчки махнула рукою Адаму, даючи зрозуміти, що скоро повернуся.

Коли я вибралася з цієї зали, то мені відразу стало легше дихати. Тут не було того неприємного запаху поту, змішаного з кров'ю. Я попрямувала в те місце, де колись вперше зустрілася з Левом. Мені хотілося нормально попрощатися з ним, але я уявлення не мала, де знайти його. Та все ж чомусь відчувала, що побачу хлопця саме тут.

Я легко відчинила двері та заглянула всередину. Тут нікого не було, але почулися голоси трохи далі. Віддалено мені здалося, що це був голос Лева, тому я таки пройшла в невелике приміщення. Тут було декілька раковин і широке дзеркало над ними. Попереду був невеликий коридор, тому я попрямувала туди. Одні з дверей були відчиненими, і я помітила там душову кабіну. Попереду ще декілька таких дверей. Звуки доносилися трохи далі. Я напружилася, адже це місце було темним та не надто приємним. Мої невисокі підбори стукали по цій плитці, а я намагалася йти максимально тихо. Щоразу голоси ставали гучнішими, доки я не опинилася біля дверей у кінці коридору. Вони були трохи відчиненими. Я потягнулася рукою до ручки, щоб відчинити їх ширше, але в цей момент двері розкрилися перед моїми очима. Моя рука зависла у повітрі, а я завмерла, зустрічаючись поглядом з незнайомими темними очима. Переді мною стояв високий чорнявий хлопець, якого я ніколи раніше не бачила.

— Вибачте, — тихо пробурмотіла. — Мені здалося, що я чула тут голос Лева.

— Фанатка? — спитав хлопець, зацікавлено піднявши одну брову.

— О, ні-ні! Я просто...

— Це до мене, — заговорив за його спиною Лев. — Впусти її.

— Як скажеш, — сказав незнайомець та усміхнувся мені. — Це цікаво. То ти та сама...

— Іди вже! — трохи роздратовано мовив Лев і штовхнув хлопця в плече.

Той лише засміявся, але все ж пройшов попри мене та попрямував довгим коридором, посвистуючи.

Я зайшла всередину та зачинила за собою двері. Тут була невеличка кімнатка зі столиком в одному з кутків. Одна стіна була повністю у шафках, а з іншої сторони стояли лавочки.

— Здається, ми домовлялися, що ти зникаєш з мого життя, — заговорив Лев.

Він стояв навпроти вікна, розмотуючи боксерський бинт з рук. Я трохи невпевнено підійшла до нього ближче. Він підозріло подивився на мене, примруживши очі.

— Хотіла привітати тебе з перемогою, — тихо сказала я.

— Дякую, — буркнув він.

Я почала уважно розглядати його обличчя, що було в синяках та ранах. Мені стало трохи неприємно від цього, тому я скривилася та пробурмотіла:

— Маєш не надто привабливий вигляд.

Лев чомусь хрипло засміявся і похитав головою. Мені було дивно, що його розвеселили мої слова, тому я насупилася.

— Зазвичай дівчатам подобається таке, — сказав хлопець. — Не погоджуєшся з тим, що шрами прикрашають чоловіків?

— А у тебе багато цих шрамів?

Він розвернувся до мене, а я чомусь зробила декілька великих кроків у його сторону. Таким чином ми стояли дуже близько одне до одного. Я була напружена, але одразу ж розслабилася від теплого погляду його зелених очей.

— Залежить від того, які саме шрами ти маєш на увазі, — тихо прошепотів він, — зовні чи те, що всередині?

— Якщо спитаю, то ти розкажеш мені?

— Ні. — Лев похитав головою, заперечуючи. — Це не те, чим я можу з тобою поділитися.

— Саме зі мною?

— Будь з ким.

Лев відійшов від мене та опустився на одну з лавок. Я ж залишилася стояти біля вікна, вдивляючись в тьмяні вогні нічного міста.

— Що змусило тебе цим займатися? — поцікавилася я.

— Життєві обставини, — просто відповів хлопець.

— Усе настільки погано, що ти вирішив заробляти гроші таким жорстоким способом?

Я розвернулася та підійшла трохи ближче до Лева. Він уважно подивився на мене знизу вверх. Я не чекала від нього відвертостей, бо знала, що цей хлопець ніколи не розповість мені правду про своє життя.

— Це тебе не стосується, — буркнув він, насупившись.

Не знаю чому, але я опустилася на лавку біля нього. Тут він був собою, і я не боялася його. Та все ж вигляд хлопця на рингу страшенно лякав мене.

— Невже тобі ніколи не хотілося знайти для себе нормальну роботу? — спитала я, глянувши на нього.

— Нормальну роботу? — перепитав Лев та тихо засміявся. — Це та робота, за яку платять копійки?

Я мовчки кивнула та опустила голову. Значить, все-таки гроші. Принаймні, це краще, аніж той факт, що він займається цим через свою величезну любов до побиття людей.

— Ти вчишся в університеті, — почала я. — У тебе є освіта.

— По-перше, я ще не отримав диплома, — трохи різко сказав Лев. — По-друге, студенту важко знайти високооплачувану роботу.

— А по-третє?

— Я займаюся тим, що у мене виходить найкраще.

— Калічити людей — це справді прекрасне заняття, — сказала я, не приховуючи сарказму.

— Не усі живуть в ідеальному світі, — мовив Лев, дивлячись в одну точку перед собою. — Не у всіх хороша та любляча сім'я. Не всім так щастить, як тобі, Віолетто.

— Ти нічого не знаєш про мене! — обурилася я.

— Я і не хочу знати.

— Мій батько наступного тижня відкриває готель у нашому місті.

— Яка важлива і потрібна мені інформація, — буркнув хлопець.

— Він шукає охоронців на вечір, — продовжила я, ігноруючи його слова. — Ти можеш спробувати. Тато добре платить своїм працівникам.

Лев склав руки перед собою та знову засміявся. Я роздратовано видихнула та відвела погляд. Таке враження, наче я жарти якісь розповідаю йому, хоча насправді це все серйозно.

— Я за один бій отримаю в декілька разів більше, — холодно сказав хлопець. — До того ж це одноденна робота.

— Не знаю. Може, йому потрібні працівники на постійну ставку? Я спитаю, якщо хочеш.

— Не треба, Віолетто! — Лев уважно подивився на мене. — Навіщо тобі це?

— Бо мені здається, що ти занадто хороший для цього місця, — тихо відповіла я.

— Я не хороший хлопець. Зовсім.

— Напевно.

— Краще не зв'язуйся зі мною.

— Уже зв'язалася, — прошепотіла я.

І це було правдою. Не знаю чому, але Лев усе-таки чимось зачепив мене. Як би сильно не хотіла, не зможу остерігатися його. Навіть зараз я могла б уже давно втекти звідси, але чомусь сиджу тут та розмовляю з ним.

— Бій закінчився, — серйозним тоном почав хлопець, — і наша з тобою історія теж закінчилася.

— Думаєш? — спитала я, повернувши голову в його сторону. — Бо мені здається, що це лише початок. 

Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного. Я не могла погляду відвести від його очей. Вони просто таки манили мене. Моє тіло несвідомо підсунулося ближче до нього. Я заворожено розглядала його обличчя. Він був справді красивим. За іншими обставинами Лев би точно міг бути успішним актором, або ж моделлю. Чого лише вартували його неймовірні яскраві очі та довгі вії, яким би могли позаздрити усі дівчата. Мій погляд зупинився на невеликій рані на вилиці хлопця. Я підняла свою руку та легко поклала її на щоку Лева. Його ніжна шкіра так приємно відчувалася під моїми пальцями. Моє серце, здається, пропустило декілька ударів. Хлопець увесь цей час спостерігав за мною. Я ледь торкнулася своїм великим пальцем його ранки на обличчі, і він різко сіпнувся. Лев відскочив від мене на добрячу відстань, а моя рука зависла у повітрі. На одну секунду мені здалося, що між нами був особливий момент, але вираз обличчя Лева переконав мене в іншому. Він мав такий вигляд, наче мої дотики — це найогидніше, що тільки було в його житті. Я прочистила горло та швидко піднялася з лавки. З'явилося величезне бажання втекти додому.

— Піду вже, — сухо мовила я, прямуючи до дверей. — Дякую тобі за все, і... Прощавай, Леве!

Я не дочекалася його відповіді, а просто вискочила з цієї кімнати та побігла геть, якнайдалі від цього жахливого місця.