Розділ 6

Коли ми підійшли до місця біля басейну, де зібралися пари, Лев притягнув мене до себе. Я трохи напружилася, адже не надто часто дозволяла хлопцям стояти так близько. Одна рука хлопця опустилася на мою талію, а іншою він тримав мою праву долоню. Коли я оглянулася, то помітила, що Любомир спостерігав за нами. Мені зовсім не хотілося ставати між двох вогнів, але я навіть не зрозуміла, як втягнулася в цю історію.

— І навіщо я зв'язався з тобою? — тихо пробурмотів Лев.

Я перевела свій погляд на нього. Він справді мав роздратований вигляд. Чого лише вартував його перекривлений вираз обличчя.

— Я не просила тебе про це, — сухо сказала я. — До того ж мені не подобається, що ви говорите про мене так, наче я ваша власність. Мені не потрібен ні ти, ні той Любомир! І все це зараз відбувається через те, що ти назвав мене своєю.

— Тобто ти злишся, бо я захистив тебе? — перепитав хлопець, піднявши обидві брови.

— Це важко назвати захистом.

— У тебе недоторканність у клубі, Віолетто.

— Та невже? Може, я взагалі не хочу мати нічого спільного з тим клубом!

— Навіщо тоді прийшла сюди? Якби була не зацікавлена, то не приходила б на вечірку, де кожен другий — боксер. Тут половина людей з клубу.

— Це... Я помилилася, гаразд? Так вийшло, що я не змогла відмовити подрузі.

— Яка ж ти добра, — сказав він так, наче насміхався наді мною.

— Ти починаєш мене нервувати, — буркнула я та насупилася. — Я звикла до свого спокійного життя, а це...

Я похитала головою, бо просто не могла підібрати слів. Мені справді не подобалося те, що я зв'язалася з такими людьми.

— Я вже казав тобі раніше, що такі місця не для тебе, — серйозним тоном мовив Лев. — Ти зробила помилку, коли прийшла в клуб та на цю вечірку. Любомир не відчепиться від тебе.

— Ти сказав, що він не підійде більше до мене, якщо ти переможеш в бою, — нагадала я.

— Я можу програти.

Я сильніше напружилася та почала хвилюватися. Лев уважно спостерігав за мною своїми зеленими очима. Я навіть не думала про те, що він може програти. І Любомир не з тих хлопців, що так легко відмовляються від своєї цілі. Тепер його ціллю була я.

— Ти казав, що цього не буде, — мовила я, намагаючись переконати у цьому себе ж.

— Може, я збрехав?

— Я бачила тебе на рингу та чула, що говорять про тебе інші. Ти — один з найсильніших бійців.

— Любомир не слабший, — відповів Лев, а я не розуміла, куди ділася його впевненість. — Це буде важкий бій, тому наступні дні доведеться багато займатися.

— А що між вами сталося? — зацікавлено спитала я.

— Це тебе не стосується, — пробурмотів хлопець.

— Ви з ним билися раніше? — продовжила розпитувати.

— Занадто багато запитань, Віолетто.

Я мовчки кивнула та трохи опустила голову. Ми продовжували хитатися з однієї сторони в іншу в такт музиці. За цією розмовою я вже і забула, що ми нібито танцюємо. Дивно, але таке враження, наче біля нього я гублюся у своїй реальності.

Повільна музика закінчилася і він забрав свої руки. Лев не поспішав відходити від мене, тому ми все ще стояли одне напроти одного.

— Домовмося, що все закінчиться тоді, коли я виграю бій з Любомиром, — сказав хлопець, змушуючи мене подивитися на нього.

— Що саме закінчиться? — тихо спитала я.

— Ось це! — Лев розвів руками. — У нас з тобою нічого не вийде, Фіалко. І я не хочу більше втягуватися в непотрібні мені суперечки через тебе. Я переможу в бою та виконаю свою частину домовленості. Любомир більше не потривожить тебе, як і будь-хто інший з клубу.

— Яка тоді моя частина домовленості? — поцікавилася я.

— Ти зникаєш з мого життя, — відповів він. — Я не хочу більше мати ніяких зв'язків з тобою.

І хоч мене не мали б зачепити ці слова, я все одно відчувала образу. Він так відверто говорить, що я дратую його. Йому не потрібні проблеми, як і бій з Любомиром, на який я його прирекла.

— А якщо ти програєш? — спитала я, глянувши йому в очі.

— У будь-якому випадку наш з тобою зв'язок обірветься. Єдине — Любомир не відмовиться від тебе.

— Тоді я сама з ним розберуся.

Лев раптом почав сміятися, наче я сказала якусь дурницю. В принципі так і було, адже я самостійно точно не зможу протистояти Любомиру. Та все ж у мене є батько, який точно може захистити мене. Але тоді доведеться розповісти йому про нелегальний клуб, що понесе за собою непоправні наслідки. Від цього постраждає багато людей. Лев у тому числі.

— Віолетто! — раптом почула неподалік знайомий голос.

Коли повернула голову, то побачила Адама, що переводив свій погляд з Лева на мене.

— Мені вже треба йти, — сказала я, а тоді чомусь додала: — Це мій найкращий друг. Ми з ним разом приїхали на цю вечірку.

— Добре, — байдуже мовив Лев.

Я і сама не розуміла чому розповіла йому про це. Впевнена, що його абсолютно не цікавить те, з ким я проводжу свій час.

— Я прийду на бій.

Хлопець декілька секунд уважно дивився на мене, а тоді кивнув головою. Я мусила прийти на цей бій, хоча і не хотіла цього.

— Щоб переконатися у моїй перемозі? — спитав він, але це більше звучало як ствердження.

— Щоб переконатися, — повторила я. — Бувай!

Я знервовано помахала йому рукою, а тоді швидко попрямувала до Адама. Мій друг насупився, все ще розглядаючи Лева. Коли я підійшла до нього, то одразу ж схопила його під руку.

— Сподіваюся, що ти хочеш уже повернутися додому, — тихо пробурмотіла я.

— Хто це? — Адам проігнорував мої слова. — З цим ти говорила?

— Це має значення? Просто знайомий.

— Ще один хлопець, що запав на тебе? Скільки їх, Віолетто?

Я закотила очі, адже це було далеким від правди. Лев точно не зацікавлений у мені. Та і я у ньому теж. Він з тих, кого краще остерігатися. І вже наступної суботи все нарешті закінчиться.

— Перестань! — пробурмотіла я. — А ти як розважився?

— Та дівчина виявилася занадто настирливою, — буркнув Адам.

— Тобі ж подобаються такі.

— Не завжди. Вона явно очікувала чогось більшого, ніж звичайні поцілунки, але у мене для цього не було настрою.

— Нічого собі! — здивувалася я. — Думала, що ти не відмовляєш дівчатам у нічних розвагах.

— Годі про це! Краще поїхали додому.

— Спершу треба Амелію знайти, щоб попередити її.

— Може, просто напиши їй? — запропонував Адам.

— Вона не прочитає. Впевнена, що Лія зараз десь у куточку зайнята своїм хлопцем. Мені треба знати, що сказати її батькам, якщо вони раптом зателефонують до мене.

Адам розчаровано видихнув, але все ж погодився пошукати разом мою подругу. Я таки мала рацію, бо знайшли ми Амелію в обіймах Данила. Я легко штовхнула її, щоб вона відірвалася нарешті від рота свого хлопця. Дівчина насупилася, розглядаючи мене.

— Ви вже йдете? — спитала Лія.

— Так, — відповіла я. — Тут нудно і нецікаво. Що сказати твоїм батькам, якщо вони раптом зателефонують мені?

— Скажеш, що я сьогодні ночую в тебе. Дуже втомлена та швидко заснула. У мене розрядився телефон, тому я не відповідаю на їхні дзвінки.

— Гаразд, — погодилася я, — але це востаннє я прикриваю тебе.

Вона винувато усміхнулася мені та кивнула головою. Амелія знову звернула свою увагу на Данила. Я ж закотила очі, схопила Адама за руку та потягнула його до виходу. Він невдоволено глянув на мене. Я вже знала, що цей хлопець хоче сказати мені. Адам ненавидів брехню, а я обманювала кожного разу, коли говорила з батьками Амелії.

Я напружилася, адже відчула на собі чийсь погляд. Коли повернула голову, то побачила Любомира, що надто пильно слідкував за мною. Я міцніше стиснула руку Адама та швидко відвела погляд.
Мені стало легше, коли я опинилася в автомобілі друга.

— Значить, це була вечірка боксерів? — спитав у мене Адам. — Як ти з ними взагалі зв'язалася, Ві?

— Це вийшло випадково, — пробурмотіла я. — Минулого тижня Амелія попросила мене піти з нею до клубу. Я думала, що це буде звичайний клуб, де гучно грає музика та танцюють люди, але виявилося, що там проводять нелегальні бої. Мені зовсім не сподобалося те місце, але так вийшло, що той Любомир зацікавився мною. Він запросив нас на цю вечірку. Я хотіла відмовитися, але Амелія вмовила мене.

— А той хлопець, з яким ти стояла біля басейну? — поцікавився друг.

— Це Лев, — тихо відповіла. — Він теж один з боксерів. Між нами насправді нічого нема. Я не подобаюся йому, як і він мені, але в нього має бути бій з Любомиром через мене.

— Тобто двоє бійців боротимуться за твоє серце?

Адам голосно присвиснув та похитав головою. Його задоволений вираз обличчя свідчив про те, що йому таке подобалося.

— Не за моє серце, — обурилася я. — У них якісь старі рахунки. Я впевнена, що вони просто знайшли привід у вигляді мене.

— Чомусь мені так не здається. І ти підеш на той бій?

— Мені задається, що я повинна піти туди.

— Це дійсно так, — погодився Адам. — Я піду з тобою.

— Амелії та Данилу це не сподобається.

— Мені байдуже на них. Я справді хочу побачити той бій.

— Добре, — прошепотіла я.

Присутність Адама мала б допомогти мені розслабитися та менше хвилюватися. Коли автомобіль зупинився біля будинку, я швидко попрощалася з другом та побігла додому. Хоч і боялася, мені страшенно хотілося, щоб якнайшвидше настав день бою. Після цього усі мої зв'язки з тим клубом та боксерами обірвуться. Я нарешті повернуся до свого звичного життя.

За навчанням я не помітила, як пролетів тиждень. Першу половину суботнього дня я провела в конюшні, намагаючись заспокоїти своє хвилювання з допомогою Гектора. Коли повернулася додому, то почала збиратися до клубу. Спершу прийняла душ, а тоді взялася робити макіяж. Зі свого минулого досвіду я зрозуміла, що варто мати якнайпростіший вигляд. Я ледь підвела густі брови коричневим олівцем та нафарбувала вії тушшю. Швидко вдягнула чорні джинси й блакитну блузку на довгий рукав із зав'язками на шиї. Вона була максимально закритою. Я обрала туфлі на невисоких підборах, а своє волосся залишила розпущеним.

Коли я спустилася на перший поверх, то помітила на дивані батька, що говорив з кимось через телефон. Біля нього сидів мій брат, граючись в якусь гру на планшеті. Ян кинув на мене швидкий погляд, а тоді знову повернувся до своєї гри. І хоч йому було вже майже чотирнадцять років, він все ще проводився так, наче маленька дитина.

— Виклади оголошення в інтернет, — сказав тато комусь на іншому кінці лінії. — Потрібно декілька здорових хлопців. Ти ж сам розумієш, що на такому заході всяке може статися. Нам треба максимально подбати про безпеку.

Я підійшла трохи ближче, вслухаючись у розмову. Наступної неділі мало відбутися відкриття одного з найбільших готелів нашого міста. Цей готель, як і більшість, належав моєму татові, адже він був одним з найуспішніших бізнесменів у місті.

Тато ще кинув декілька слів, а після цього вимкнув дзвінок. Він важко видихнув і глянув на мене:

— Кудись ідеш?

— На вечірку, — пробурмотіла я.

— У такому вигляді? — підозріло спитав тато. — Куди ділися короткі сукні та спідниці?

— Вирішила трохи змінити стиль.

— Цей мені подобається більше.

Я кивнула, адже батько справді часто робив зауваження щодо мого зовнішнього вигляду. Йому не дуже подобалося, коли я одягалася надто відверто. Мабуть, він досі не може змиритися з тим, що я таки уже доросла, і мене не треба оберігати.

— А ти з ким розмовляв? — поцікавилася я.

— З начальником охорони. Потрібно знайти ще декілька хлопців на відкриття. Не всі погоджуються на одноденну роботу, а ми ще й перевіряємо дуже ретельно.

— Зрозуміло.

— Ти з Адамом ідеш? — спитав тато, глянувши на мене.

— Так, з ним, — відповіла я.

— Чудово! Тоді я спокійний. Гарно повеселитися вам.

— Дякую. Ви теж тут не сумуйте.

Я усміхнулася та попрямувала до виходу. І хоч я намагалася не хвилюватися, всередині все одно було не надто приємне передчуття. Навіть не розуміла, що саме викликало у мене таке збентеження. Мабуть, я таки боялася за Лева.