Розділ 1

Десять років потому

— То що це за вечірка? — спитала у мене Яся.

Я глянула в дзеркало, зустрічаючись з нею поглядом. Вона лежала спиною на моєму ліжку, а її голова звисала мало не до підлоги. Вона завжди обирала надто дивні пози. І хоч Яринка була на два роки молодшою за мене, я все одно вважала її однією з найкращих подруг. Познайомилася я з нею тоді, як тільки ми з мамою повернулися з Франції в Україну. Вона одразу ж підкорила моє серце, і з того часу ми дружимо. Вона перекинулася на живіт, змахнувши своїм світлим волоссям та уважно подивилася на мене блакитними очима.

— Це не звичайна вечірка, — відповіла я та почала відкривати тюбик з помадою. — Не знаю, що це за клуб такий, але Амелія казала, що там круто.

— Ця твоя Амелія мене бісить, — невдоволено буркнула дівчина. — Чому ти з нею взагалі дружиш?

Я тихо засміялася. Яся завжди була надто скептичною до людей, а ще часто проявляла ревнощі. Навіть до друзів.

— Мені ж потрібно з кимось дружити в університеті. До того ж ми знайомі ще зі школи.

— Знаю! — Яся закотила очі.

— Якщо чесно, Амелія теж мені не подобається, — озвався Адам — мій друг.

Я косо подивилася на нього, а він просто байдуже знизав плечима. Хлопець сидів на одному з моїх зручних крісел, розставивши ноги так, як це роблять погані хлопчики. Та він ніколи не був поганим.

— Нічого собі! — вражено сказала я. — Невже у вас хоч у чомусь збігаються думки?

Яся скривилася, адже про їхню взаємоненависть можна було б складати історії. Вони настільки ненавиділи одне одного, що їм залишалося лише закохатися.

— Це виняток з правил, — пробурмотіла вона і краєм ока глянула на Адама. — Ти теж ідеш?

— А мені обов'язково йти туди, куди йде Віолетта? — огризнувся він. — У мене є свої справи.

— Знайшов собі нову дівчинку? — Яся хитро усміхнулася. — Твоїм батькам не сподобаються твої походеньки по дівчатках. Може, вони навіть не знають про них? А завтра ж неділя. Комусь потрібно піти на службу до церкви, щоб прикидатися перед своїми прийомними батьками хорошим хлопчиком.

Я закотила очі на слова Ясі. Вона ніколи не втрачала можливості нагадати Адаму, що його всиновили. Так вийшло, що подруга моєї мами не могла мати дітей. Вони зі своїм новим чоловіком всиновили хлопчика, і з того часу Адам був моїй найкращим другом. Ми разом ходили до школи, а тепер ще й вчимося в одній групі в університеті.

— А тобі не час повертатися додому? — спитав хлопець, намагаючись говорити максимально байдуже. — Твій вітчим хіба не буде хвилюватися за тебе?

Мені набридло слухати їхні перепалки, тому я просто почала поправляти свій макіяж. Уже через п'ятнадцять хвилин за мною мала заїхати Лія зі своїм хлопцем.

— Ей! — обурилася я, коли Яся та Адам почали битися подушками. — Що ви досі робите в моїй кімнаті?

Я примружила свої світло-карі очі та сердито подивилася на них. Яся тихо пробурмотіла швидке "вибач" і почала складати подушки на моєму ліжку. Я засунула ще декілька шпильок у своє каштанове волосся, щоб зачіска точно протрималася довше. Сьогодні я вирішила зібрати своє довге волосся, щоб воно не заважало мені. Я повільно піднялася та швидко поправила свою коротку вузьку сукню білого кольору. Вона була доволі відвертою, адже повністю відкривала плечі та довгі ноги. Та все ж ми йшли в клуб, тому такий образ здався мені цілком доречним. Я взула новенькі чорні босоніжки на високих шпильках, що перепліталися тоненькими ремінцями до гомілок. Після цього схопила такого ж кольору маленьку сумочку. Яся та Адам зупинилися біля мене. Вони досі кидали одне на одного вбивчі погляди, наче вели якусь свою незрозумілу мені війну. Це змусило мене знову закотити очі. Я вийшла зі своєї кімнати й почала спускатися на перший поверх. Одразу ж побачила у вітальні маму, що сиділа на дивані біля тата. Він невдоволено похитав головою, оглядаючи моє вбрання.

— Я пішла! Буду пізно.

— Гарно тобі повеселитися, — сказала мама, усміхнувшись.

— Кароліно, — звернувся до неї батько, — мені здається, що тобі треба слідкувати за тим, у що вона одягається.

Мама голосно фиркнула та роздратовано склала руки на грудях.

— Тимуре, не забувай, що вона уже доросла! Нехай одягає, що хоче.

Вони почали сперечатися, а я поспішила на вулицю, щоб раптом не стати свідком їхнього палкого примирення. Попри часті суперечки, мої батьки дуже сильно любили одне одного. Для мене їхнє кохання — це взірець для стосунків. Мабуть, тому в мене хлопця ніколи не було. Я завжди хотіла, щоб мій партнер був схожим на мого батька. Біля воріт я побачила автомобіль хлопця Амелії. І хоч Данило мені не дуже подобався, я нічого не казала їй про це. Я обернулася обличчям до Ясі та Адама, щоб попрощатися з ними. Вони на декілька секунд прикинулися друзями, а після цього знову почали сперечатися. Адам розвернувся і швидко попрямував у сусідній будинок. Власне він був моїм сусідом. Яся ж попрямувала зовсім в іншу сторону, адже будинок її батьків був далеко звідси.

— Привіт! — привіталася я, коли сіла всередину автомобіля.

— Ну що, готова? — спитала Лія, усміхнувшись.

Я легко кивнула головою. Помітила, що її хлопець глянув на мене в дзеркало, а потім все ж відвів погляд. Я непомітно стягнула свою сукню. Може, справді занадто відверто одягнулася?

Ми їхали зовсім в інший кінець міста, проїжджаючи всі знайомі мені клуби.
Згодом автомобіль зупинився біля якогось закинутого аеропорту. Я помітно напружилася, бо мені не дуже подобалися такі місця.

Ми вийшли з автомобіля. Я пройшлася поглядом по Амелії, яка була вдягнута в джинси та вузький топ, що відкривав частину її живота. Це все одно було скромніше, аніж моя сукня. Я обійняла себе руками, бо раптом стало надто холодно.
Лія кивнула мені головою на будівлю навпроти. Данило обійняв її однією рукою, і вони повільно попрямували вперед. Я ж прямувала за ними, хоча насправді мені хотілося втекти звідси.

Перед нами з'явилися великі металеві двері. Охоронець на вході підозріло дивився на нас. Данило щось сказав йому на вухо. Чоловік кивнув і пропустив нас всередину. Ми зайшли у велике сіре приміщення. Тут пахло сирістю та ще дивним неприємним запахом, який я не могла зрозуміти. Звідси тягнувся довгий коридор з такими ж темними сірими стінами. Я помітила сходи, що вели вниз. Лія та Данило почали спускатися. Я трохи напружилася від цього місця і не могла ніяк позбутися дивного неспокою всередині. Я міцно вчепилася за поручні, бо сходи виявилися занадто слизькими для моїх підборів. Я мало не впала, але мені все ж вдалося втриматися.

Ми знову опинилися в якомусь коридорі. Коли пройшли метрів двадцять, то я помітила вхід в іншу залу. Тут було занадто шумно від голосів людей, а ще зовсім не лунала музика. Це здалося мені дивним, адже ми ж прийшли в клуб. Та коли ми пройшли у залу, я зрозуміла, що це не зовсім той клуб, про який я подумала. Чорні матові стіни, звідусіль яскраве блакитне і синє світло, темна підлога, а по центру стояв величезний ринг. Я здивовано дивилася на це. Мої очі, мабуть, стали вдвічі більшими. Навколо рингу була велика загорожа, за якою розташовувалися місця для глядачів.

— Що це таке? — прошипіла на вухо Амелії. — Навіщо ти притягнула мене сюди?

— Не бійся, Ві! — сказала Лія, усміхнувшись. — Буде весело. Впевнена, що тобі сподобається.

— Ти казала, що ми йдемо в клуб!

— Ми і є в клубі. Просто не в такому, до якого ти звикла. Перестань, Віолетто! Ти ж любиш розваги, а тут така крута атмосфера.

Я міцно стиснула губи в пряму лінію, бо зовсім не поділяла захоплення Амелії. Потім я все ж здалася та попрямувала за нею до місць, які зайняв для нас її хлопець. Я помітила декілька чоловічих поглядів на собі. Одягнутися так — це було помилкою. Мені не хотілося привертати занадто багато уваги. У звичайному клубі мене, мабуть, ніхто б і не помітив, але тут... Я напружилася та повільно опустилася на стілець. Спробувала трохи стягнути сукню, але це не допомогло. Вона просто була занадто короткою. Я почала оглядатися по сторонах. Голодні чоловічі погляди були спрямовані на ринг. Вони жадали багато крові та незабутніх вражень, які отримають від перегляду боїв.

Я відчула, що хвилювання почало наростати в грудях. Так міцно стиснула ремінці сумочки, що мої пальці заболіли. Краєм ока глянула на Амелію, що усміхалася та тулилася до свого хлопця. Я роздратовано відвела погляд, бо відчувала себе тут лишньою. З кожною хвилиною людей збільшувалося. З іншої від мене сторони на стілець опустився якийсь великий товстий чоловік, від якого тхнуло потом. Я скривилася та відвернулася трохи від нього. Ідеальне місце просто! Мене вже це починало злити.

Усе світло вмить вимкнулося. Я здригнулася від несподіванки. Потім одна велика лампа зі стелі спрямувала промінь білого світла в центр рингу. Вийшов якийсь чоловік у костюмі. Він захопливо почав розповідати про правила, кількість боїв та учасників, які братимуть участь в цих змаганнях. Чоловік не називав імен, а усього лише якісь прізвиська типу: Бик, Диявол, Чорна Пантера...

Я помітила, що між рядами почали проходити якісь хлопці, що тримали в руках чорну коробку. Данило витягнув з кишені свій конверт, на якому був номерок. Всередині конверта, мабуть, лежали гроші. Він кинув його в коробку, коли до нас підійшов один з хлопців.

— На кого ти поставив? — солодким голосом спитала у нього Лія.

Чудово! Тут ще й ставки є. Б'юся об заклад, що тут усе незаконно, як і цей клуб. Якщо він прихований у такому місці та ще й за стількома металевими дверима, то точно нелегальний.

— На Лева, — відповів той.

Я косо подивилася на них, а потім спрямувала свій погляд на ринг. Якщо через це у мене будуть проблеми, то я точно розірву своє спілкування з Амелією.

Ведучий оголосив перший бій. Світло знову вимкнулося, занурюючи усіх в чорну темноту. Я напружилася, а по моїй шкірі пройшовся мороз. Швидко потерла руки, щоб ніхто не помітив цього. З'явилося різке синє світло в одній стороні зали. Публіка заверещала, коли оголосили першого бійця. На ньому був боксерський халат червоного кольору. Він впевнено прямував до рингу, під захоплені крики глядачів. Хлопець скинув халат перед самим рингом. Я побачила високого чорнявого бійця, що мав надто серйозний вигляд. Було таке враження, що він готовий розірвати свого суперника на шматки. Мій погляд пройшовся по його тілу. Він був високим та підкачаним. Мабуть, я ніколи не бачила стільки м'язів, як у цей момент. Оголосили його суперника і світло з'явилося в іншій стороні зали. Звідти вийшов другий учасник. На вигляд він був не менш сильний.
Вони деякий час розлючено дивилися один на одного.

Почався бій. Я дивилася на те, як вони наносять один одному удари й прикрила рот рукою. Якщо до цього часу я вважала бокс цікавим видом спорту, то зараз мені здавалося, що це найжорстокіше, що може бути у світі. Мабуть, тут були інші правила, аніж в професійному боксі. Для кращого шоу, більшого ефекту та, звісно ж, грошей. Хлопці билися на смерть та виживання. Не заради визнання чи чемпіонського титулу. Тут його не було, я певна у цьому. Усе заради грошей. Мабуть, я ніколи не зрозумію, як можна калічити себе та когось, щоб отримати кошти. Є багато інших законних способів, аби заробити гроші.

Я важко ковтнула, спостерігаючи, як обличчя хлопців перетворювалися на червоне місиво. Бій був довгим та важким. Я зморщила ніс, коли відчула металічний запах крові, змішаний з потом. Це було занадто жорстоко для моїх очей. Бій завершився тоді, коли один з хлопців не міг більше підвестися. На ринг вийшов суддя та підняв руку того чорнявого хлопця, що вийшов переможцем з цієї клітки.

Я подивилася на бездиханне тіло, покрите кров'ю, що лежало на рингу. До нього підбігли люди з його команди. Нудота підступила до горла, коли я дивилася, як його тягнули до виходу. Мені стало погано, тому я піднялася та швидко попрямувала геть.
Дихати було важко, бо таке шоу — це занадто для моєї психіки. Я йшла коридором, важко дихаючи. Груди здіймалися, а я намагалася спіймати хоч ковток свіжого та приємного повітря.

Мені стало надто жарко. Піт виступив на шиї. Я хотіла вмити свою шкіру холодною водою, тому почала шукати вбиральню. Не помітила, як опинилася ще в одному великому сірому приміщенні. Тут усе було таким темним та страшним. Я напружилася, але мою увагу привернув тихий звук води, що лилася, мабуть, з крана. Я пішла туди, адже була впевнена, що саме там знаходилася вбиральня. Двері були трохи відчинені, тому я просто легко штовхнула їх та зайшла всередину.

Я завмерла, коли побачила хлопця, що схилився над раковиною. Його руки міцно стискали стільницю, поки він мовчки бурмотів щось, опустивши голову. Я важко ковтнула та зробила крок назад. Але одразу ж вдарилася спиною об двері. Легко похитнулася, бо відчула такий страх, як ніколи раніше. Я налякано вчепилася пальцями за ремінці сумочки. Мій погляд зупинився на хлопцеві. У нього були м'язисті руки, підтягнуте тіло та високий зріст. Я опустила очі нижче та помітила на ньому сині шорти. Такі ж, які були в тих хлопців, яких я бачила щойно на рингу. Розуміння з'явилося в моїй голові. Він боксер! Він один з тих, хто калічить інших на рингу. І як тільки я хотіла втекти звідси, хлопець підняв свою голову, зустрічаючись зі мною поглядом у дзеркалі. Я налякано здригнулася від цих зелених очей, що надто пильно розглядали мене. Потрібно забиратися звідси якнайшвидше!