16

Я була просто вражена тим, що почула. І треба віддати належне Сергію, що зміг побачити цю Аліну наскрізь та зрозуміти, чого їй треба від його сина. Я витягла телефон та спробувала акуратно ввімкнути камеру та зняти відео. Не мала великої надії, що все буде ідеально чути, та все-таки я буду мати хоч щось, хоч якісь докази.

— А ти ніяк не видала себе? — спитала її мама, — бо ти деколи любиш сказати щось не подумавши.

— Мамо, — роздратовано буркнула Аліна, — цей Давид, мені здається, трохи тупуватий. Що б я йому не казала, він вірить. Тому в моє беззаперечне кохання до нього так само без сумніву вірить. Не хвилюйся.

— А додому він тебе запрошував? Ти була там?

— Лише в його квартирі. В маєтку Яшевських бути не довелось поки що.

— Ну от, — та жінка якось розізлилась, — отже він не зовсім довіряє тобі. Доню, зваж все ще раз. Я не хочу, щоб у тебе були проблеми. Розумію, ми можемо отримати величезні гроші. Але будь розумницею. І думай в першу чергу про себе.

Моя зйомка відбувалась просто чудово. Я б напевно змогла записати ще більше важливої інформації, поки біля мене не зʼявився якийсь чоловік і не загородив вид на Аліну та її маму.

— Леся? Невже це ви?

— Перепрошую? — я спустила окуляри, щоб глянути на нього.

— Нарешті ми з вами зустрілися. Стільки часу ви ігнорували мене і тут така зустріч, — це був чоловік доволі старший віком, який з величезним захопленням дивився на мене.

— Я…ви…думаю помилились. Я не Леся, — я намагалась глянути йому за спину, щоб подивитись на Аліну. Але заважав і той чоловік, і дурнуватий капелюх.

— Та ні. Ось же, — він витяг телефон і показав мені фото жінки в такому самому капелюсі. Але віком вона була такою ж, як і він. — А ви знову хочете ігнорувати мене?

— Послухайте! — я стала на рівні ноги, — я не та жінка, за кого ви мене прийняли. Ви помилились, ясно? 
Я відійшла вбік і побачила, що за тим столиком вже було порожньо. Я не встигла побачити, як Аліна з мамою пішли, бо вся моя увага була прикута до цього дивного чоловіка.

— В-вибачте, я…— він почав заїкатися, — мабуть я справді, так…вибачте, — і не дивлячись на мене, він просто пішов. 
Я втомлено гепнула назад на стілець і зняла той дурний капелюх. Хоча, зараз дурним був точно не він. Для чого я влаштувала цей дурний маскарад, все ж можна було зробити якось інакше… Я відкрила галерею на телефоні та ввімкнула відео. Через шум в самому торговому центрі, музику в ресторанчику практично нічого не було чути. Лише видно, що Аліна розмовляє з якоюсь жінкою. Ну тобто з мамою. Я відчула якесь розчарування, що не зможу показати Давиду справжнє обличчя його коханої. Хай навіть це буде останнє, що буде повʼязано з ним в моєму житті. Зроблю йому боляче так само, як він це зробив мені. 
Я чемно дочекалась сімнадцятої, щоб зателефонувати до Сергія та розповісти ці екстренні новини. Але як завжди чоловік довго не брав слухавку і це злило мене.

— Так, Яно, — нарешті відповів Сергій.

— У мене є дуже важливі новини. А точніше навіть докази того, якою насправді є Аліна.

— Продовжуйте, — серйозним тоном сказав чоловік.

— Думаю, що це не дуже телефонна розмова. Але скажу, що ви були абсолютно праві. Вона не кохає Давида, а полює за грошима. Я чула це на власні вуха.

— Ну звісно, — здається, він тихенько вилаявся, — я дуже рідко помиляюсь в людях. А в неї просто на обличчі написано, хто вона така. Це чудові новини, Яно. Чекаю вас завтра вранці. Обовʼязково. 
Я дивилась на темний екран телефону і розуміла, що така вдала випадковість наблизила мене до того, що я за крок від того, щоб виконати своє завдання. Отримати гроші. Розбити серце Давиду. Чомусь навіть в такій ситуації я думала про нього. І мені ставало його навіть шкода. Розумію, що мене страшенно тягне до чоловіка, я постійно згадую його обійми та поцілунки. Навіть його знущання з мене. І на якусь мить я повірила, що це може бути назавжди… Але реальність зовсім інакша. 
Я ледве дочекалась ранку, навіть прокидалась по декілька разів, щоб перевірити, яка година. Чомусь так сильно мені хотілося показати все Сергію і переконати в тому, що я кажу правду. Я швидко припаркувалась біля дому моди і ледь не бігла до його кабінету. Відчувала, як в сумочці вібрує телефон, але зараз було не до цього. Та все-таки майже перед дверима кабінету, я взяла свій смартфон і побачила, що телефонував Сергій. 

— Ви мені дзвонили, але я вже…тут…— я зайшла з цими словами всередину і застала там Сергія разом з Давидом.  В горлі різко зʼявився ком, який довелось важко ковтнути.

— Я це зрозумів, — байдуже сказав чоловік, тримаючи в руках телефон. Весь його вигляд показував, що він дуже незадоволений цією ситуацією.

— Вибачте, якщо я завадила, — врешті сказала, — якщо що, то я можу піти. Почекати десь в коридорі.

— Ні-ні, все гаразд. Ви ж моя помічниця. Можете бути в курсі деяких справ. 
Давид не відривав від мене погляду і від цього я трохи засоромилась. Сергій, здається, це зауважив, від чого легенько посміхнувся.

— Будуть якісь…доручення? — невпевнено сказала я.

— Поки що…— почав чоловік, але його перервав телефонний дзвінок. Навіть не відповівши, він відразу ж підвівся. — Я зараз прийду, мушу відлучитися. Нічого без мене не можуть зробити, ідіоти. Хто їх наймав, — чоловік бурчав увесь час, поки йшов до дверей. Навіть за стіною потім було чутно, що він свариться. Це змусило мене посміхнутись. Але потім я зрозуміла, що ми залишились з Давидои удвох і від цього стало важче дихати.

— Яно, — заговорив Давид першим.

— Ні, не треба. Нічого не говори. Не пояснюй, — я затараторила, — я не хочу нічого чути.

— Чого ти така вперта? Я намагаюсь все тобі пояснити…

— А я не хочу! — я розлючено сіла на диванчик, щоб бути подалі від чоловіка, — ти все мені вже сказав тим поцілунком. З Аліною.

— Послухай, ми… Ми з нею не помирились. Точніше, це так виглядає лише для неї. Я не знаю, що саме ти бачила. Але зізнаюся чесно, так, вона поцілувала мене. Але першою. І так само першою прийшла миритись, що мене відверто здивувало.