7

Давид продовжував тримати мене і жар від його руки, здавалося, розходився по всьому моєму тілу. Я ж так і стояла, притиснута до його грудей та спиною відчувала, як повільно і рівно чоловік дихає. Як спокійно бʼється його серце. Отже, він зовсім ні про що не хвилюється. Навідміну від мене, бо чомусь вся ця ситуація мене трохи спантеличила. Я не була готова до такого, тому розхвилювалась і навіть стало трохи соромно.

— Я не дозволяла торкатися себе, — врешті вимовила я і спробувала вирвати руку, але він ще сильніше стиснув її.

— А я, здається, не питав дозволу, — зухвало відповів Давид.

— Це теж частина вашого психоаналізу? — я засміялась і відчула, що він невдоволено видихнув.

— Мені вже не потрібно нічого аналізувати, бо все вже давно стало зрозумілим, — нарешті він розвернув мене до себе обличчям. Я піддавалась на всі його дії, бо було просто цікаво, що він робитиме далі.

— Ви нічого про мене не знаєте, — твердо відповіла, дивлячись йому в очі. Наші обличчя були настільки близько, що кінчики носів практично доторкалися. Це була шалено небезпечна межа і від цього якийсь адреналін наповнював моє тіло.

— Я й не хочу, — Давид посміхнувся кутиком губ і нарешті відпустив мене, відійшовши на декілька кроків, — ви навіть не пручалися, коли я схопив вас. Напевно, ваша кішка норовливіша, ніж ви, Яно. Це дуже сумно. Бо колись через свою наївність ви потрапите у такі тенета, що будете ридати від безвиході. Гарного вечора, — чоловік махнув рукою та впевненим кроком віддалявся від мене вглиб парку. Потім я почула звук мотоцикла, очевидно, він приїхав сюди саме на ньому.

— Хто ще з нас наївний, — бурчала собі під ніс, поки йшла до авто, — хто з нас уже потрапив у тенета. Я покажу тобі, як ображати мене. І як робити дурнуваті висновки, — я різко завела мотор і рвонула з місця, поспішаючи додому. 
Зізнатись, я чесно думала, що сьогодні між нами може щось статись. Бо ми були так близько… І я відчувала, що вже в кінці він напружився. Але цей придурок вирішив переконувати мене, що я нещасна і що він такий крутий. Як же він помиляється.

— Слухаю, Яно, — відповів Сергій на мій дзвінок майже одразу.

— З вашим сином все гаразд. Не знаю, чи давав вам він про себе чути.

— Справді? Дякую, бо я вже починав хвилюватися. А ви бачились?

— Краще б не бачились, — я гучно гепнула на диван, — бо ваш Давид перейняв усе… що від вас можна було перейняти. В плані того, щоб ображати мене. Дозволяє собі аналізувати мене та моє життя.

— Ну… він деякий час цікавився психологією, то ж…

— Мені байдуже. Не продовжуйте, — я перебила його.

— А хоч якось ви просунулись в нашій домовленості? — голос Сергія відразу став серйозним.

— Не скажу, що зовсім нічого не змогла. Дещо, як мені здалося, таки вийшло. Але… мушу таки попросити вас про те, щоб допомогли мені зі ще однією зустріччю. І, будь ласка, якщо можна, щоб там він був разом зі своєю дівчиною. Це важливо.

— О! Ви щось замислили? — Сергій помітно пожвавішав і заговорив зацікавлено.

— Можливо, — коротко відповіла, — але ще я б хотіла знову скористатись послугами Віктора. Все-таки та його пасія виглядає дуже вишукано. Я… трохи не така.

— Не хвилюйтесь, звичайно, Віктор буде до ваших послуг. Коли мені щось вдасться дізнатись, я зателефоную.

— Дякую, — я важко прикрила очі і закінчила дзвінок. 
Хай би як я не намагалась бути сильною та тримати все в руках, інколи зʼявляються хвилини слабкості. При Давиді я тримала себе в руках, але після його слів, що я маленька ображена на світ дівчинка, в горлі застряг ком, що так і не зникає. Бо це можливо…можливо точно було правдою. Моє дитинство було хоч і щасливим, але дуже бідним. Ми ледь зводили кінці з кінцями, та батьки намагались дати мені найкраще. І от коли їм випала така нагода, вони вирішили поїхати закордон на заробітки. І вже більше десяти років я їх бачу лише два рази на рік. Мене весь цей час виховувала бабуся, але декілька років тому її нестало. Вона була досить жорстокою жінкою, тому коли це сталося, зізнаюсь, я полегшено видихнула. І так я й залишилась зовсім сама в цьому місті. Було декілька подруг, але через того тупого Тимура ми перестали спілкуватись. То ж я весь час сама. 
Справді, я ображена на життя через те, що мої батьки пів мого життя далеко від мене. Висилають гроші, але я ні копійки звідти не витрачаю. Просто відкладаю, щоб коли вони повернуться, віддати їх назад. Та для себе я хочу кращого життя, тому постійно працюю, щоб мати за що жити. Гроші батьків зароблені в чужій країні так важко, що мені соромно витрачати їх на себе. Тому все роблю для того, щоб запезпечувати саму себе самостійно. І ця дурна авантюра для мене виявилась якраз дуже заманливою. 
Десь близько тижня від Сергія не було жодних звісток. Кожного дня, приходячи додому з роботи, я перевіряла телефон, але там було порожньо. Вже вирішила, що він зневірився в мені і взагалі більше не захоче мати зі мною справу. За цей час Соня помітно підросла, але характер став пропорційно гіршим. Я деколи боялась пройти повз неї, бо вона одразу ж кидалась на мої ноги, а інколи й навмисно десь ховалась, щоб почати нападати. Через це доводилось вдома ходити в довгих штанах. 
Вечір пʼятниці обіцяв бути як завжди нудним, але я раділа закінченню робочого тижня. Але нарешті мій телефон здригнувся від дзвінка Сергія.

— Як ваші справи? — його голос був веселим і це чомусь мене втішило.

— Втомлена та голодна. Маєте якісь пропозиції для мене?

— Ну, можу хіба що нагодувати, — він засміявся, — а от втому спробуєте зняти на одному заході. Я зміг дізнатися, що там буде Давид.

— Невже, — я зручніше вмостилась на ліжку, — і що це буде?

— Це якийсь захід…я добре не запамʼятав, щось повʼязане з творчістю. Знову. Це та його дівчина вічно тягає по таким місцям. Неважливо.

— І як я туди потраплю?

— Я вже все підготував. Завтра приїде Віктор. Сукня уже буде простіша, не хвилюйтесь. І водій вас відвезе. Я найняв деяких нових людей, кого Давид не знатиме. То ж можете бути спокійні.