Розділ 4. Складна етика

Весь час, поки читала, Ася усміхалася. То вуста поступово сповзалися до нормального стану, аж тут вона знову хмикала і вони розпливалися в усмішку. Я намагалася не маячити перед нею, щоб не заважати та не збивати, але жадібно пожирала її очима. Хотілося б мені дивитися її як стріми з шером екрана і ведучим у кутку, щоб розуміти, на які саме речення чи події оповідання вона так реагує.

Врешті вона відірвалася від ноута і я завмерла з незвичайним внутрішнім напруженням. Я не давала раніше знайомим читати свої твори, але на цей мені захотілося почути від неї відгук.

— Стартап, — усміхнулася Ася. — Нормально ти тут це вивернула. В реальності не хочеш?

— Мені вистачає того, що ми вже придумали, — засміялася я. — Та і зараз всі волонтерять, не до того.

Ася з розумінням кивнула, а тоді вже серйозніше запитала:

— А тебе не напружує, що ти пишеш про реальну ситуацію? Там же тема про етику в інтернеті й все таке? А у тебе тут повідомлення майже дослівні.

— Мені було лінь переписувати. Але ти що думаєш у людей є права на їхні повідомлення? Тепер ніхто так написати не може, якщо вони це відправили у якомусь чаті?

— Блін, Дашо, ти ж розумієш. Весь діалог дослівний це не те саме, що право на одне повідомлення.

— Не весь. Але та, та. Уявлення не маю, якщо чесно. Я змінила усім імена.

— Толяш, ага, — фиркнула Ася. — Коректура прізвища мені особливо сподобалася.

— Йому з таким краще, — серйозно заявила я. — Маленька зміна, а як суть одразу, а? — Ася засміялася, а я продовжила. — І компанію змінила. І те, де ми вчилися.

— Та там остання фраза так палить, що капець.

— Для тих, хто шарить.

— Ну так, але… блін, я теж не знаю. Ніби так, все норм. А ніби якщо прочитають і зрозуміють, то може обурювати.

— Сумніваюся, що наші це побачать.

— Думаю Толяша теж так думав.

— А тут упс… — я усміхнулася. — Ми знайомі, камон. Ти там працювала. Як можна було сподіватися, що то не побачать рано чи пізно?

— Для того треба мати пірʼя замість мозку, — відповіла Ася, занурюючися знову у гугл док з оповіданням, ще раз все оцінюючи. — Ти ж не збиралася писати твір на цей конкурс?

Не збиралася. Тема не зовсім моя. Ситуацій можна було придумати мільйон, на ту ж доступність для людей з інвалідністю (і саме таке формулювання, блін, втомлююся усім розказувати!), де ні в кого немає досвіду про це реально писати. Але не було цікаво. А тут за день написала.

Жодна тема не актуальна, поки не зачепить тебе.

***

Любі, якщо оповідання викликало у вас емоції, ви можете віддячити авторці тим же) Коментарі з враженнями завжди змушують мене щиро усміхатися, як і зірочки.

Підписуйтеся на мою сторінку на Букнет, щоб отримувати сповіщення про нові книги. Посилання на сторінку є у вигляді кнопки в анотації до книги, також можна натиснути на моє імʼя. І на кнопку «підписатися на автора»нагорі сторінки. 

Буду рада побачитися з вами ще не в одній цікавій історії)