Розділ 1. Неприємна новина

У мене до Толіка було більш менш нормальне ставлення. Під цим я маю на увазі, що ми не спілкувалися вже кілька років, я знала про багато фігні, яку він зробив іншим, але глибинне усвідомлення, що Толік — придурок, щось ніяк не приходило.

І це після того, як він почергово мутив з двома чи трьома дівчатами з курсу та написав книгу «Мої перші 33 жінки» про усіх, з ким переспав за життя (до моменту написання книги, звісно). Без прізвищ хоч, на щось розуму вистачило. 

Чесно кажучи, згадавши це все того ранку я навіть здивувалася, як я досі примудрилася пам'ятати про нього переважно непогане.

Толік був нашим ментором у Школі маркетингу, при чому моїм персональним ментором. Справлявся він так собі, у нас була тільки одна зустріч ні про що. Але з ним було весело, тоді він здавався мені бунтарем проти деяких дурнуватих правил Школи (що повністю у моєму дусі), а ще ми з ним і двома іншими студентами робили побічний від Школи комерційний проєкт. Намагалися, принаймні, успіх був перемінний. Але мені це здавалося класним, перший реальний досвід.

Коротше, у Школі Толік для мене був непоганим. Та й атмосфера Школи, те, що туди навіть студентом було непросто потрапити через відбір, цінності, які вона у нас виховувала, неймовірно класні речі, які ми там робили, накладали свій відбиток. Усе, що було пов'язано зі Школою, навіть після випуску я сприймала доволі романтизовано. Принаймні там, де це було не потрібно. 

Як такого як Толяша змогли відібрати ментором у Школу для мене досі загадка. Але не більша, ніж чому я пам'ятала часи з Толіком у Школі, а не те, що він робив з дівчатами після неї. Бо всі ті історії відбувалися або дійшли до мене після випуску.

Я завжди була надто малою і наївною, що чомусь не залежало від віку. Або якось занадто вірила у людей. Або фіг його знає, що зі мною було не так. Це дивно, враховуючи кількість складного і травматичного досвіду у моєму недовгому житті. 

З п'ятнадцяти не було у мене року, коли б не сталася якась капітальна жесть. Доза жесті у моєму житті взагалі значно перевищувала середньостатистичну норму не те що на однолітків, а на усіх європейців і навіть українців. З дітьми в Африці я змагатися не бралася, там це питання складне.

А батьки походу тренувати мене до такого життя почали ще у дитинстві, коли пообіцяли дозволити мені купити цуценя на день народження і забули про це. То реально болючий досвід для дитини! А гроші то я накопичила зі шкільної стипендії. Так, таке буває, але не в загальноосвітніх. 

На роботі старші колеги питали поради й відповідальною завжди була я, у житті розрулювала ситуації, де мама та інші впадали у ступор, але все ще дивувалася, коли люди робили щось нечесно або різного ступеню «негарно». Дивовижно. 

Словом, повідомлення від подруги добряче трухнуло вибірковий райдужний фільтр у моїх очах і відновило пам'ять на інші фігові речі, які робив Толік.

Маша МаркШкола, [8 Jul 2022, 22:25:08]:

я тут знайшла тебе в працівниках сеобізнесу

твою сторінку юзає Толік

Подивилася я повідомлення тільки зранку і ледь не заглитнулася чаєм, коли відкрила посилання. Бо це був мій профіль у LinkedIn, але не мій профіль у LinkedIn. Моя сторінка виглядала не так, працювала я в іншому місці й фотка це стара. З руками сердечком, ніколи б таке у бізнес соцмережі не поставила.

Спочатку в голові був повний ерор, але за хвильку до мене дійшло, що цю сторінку створила не я. І що фотка то з поста у Facebook кількарічної давності, яку завантажити собі на комп хакером бути не треба.

Спільних конекшнів у нас був Толік, одногрупниця, яка мутила з ним найдовше, а ще якась дівчинка, яку я не пам'ятала. Коли у вас 2,5К конектів в LinkedIn то в принципі неможливо. Чи вони підтримували його фейк, чи думали, що це справжня сторінка, я не була впевненою. Друга дівчинка на нього не працювала, тому я думала, що вона туди залетіла випадково.

SEOBusiness — це був проєкт Толіка сумнівної якості й чесності. Там писали статті не те що копіки-початківці, а бідні студенти будь-якої спеціальності та інтересів, аби готові були дешево штампувати посередні статті з сьогодні на ранок.

Кілька наших там працювало якийсь час на різних позиціях, і Маша серед них. Але коли вони зсередини дивилися на то все, бо ззовні виглядало гарненько, то надовго не затримувалися. 

Хоча як для студентів там і були якісь переваги, бо потрапити туди нашим не треба було ніяких резюме і співбесід, навантажували плюс-мінус як ви обговорили, тому можна було легко поєднувати з навчанням. Але ніхто не оцінював то як нормальну роботу. Зручний підробіток, який сам в руки проситься і який зміниш на щось нормальне як тільки за домашками й курсовими з'явиться час його шукати. 

Спочатку, знову таки, я дивилася на той бізнес з райдужними фільтрами та не думала про нього поганого. Сама туди не хотіла, бо я одразу налаштовувалася на серйозні ролі у цікавих проєктах, але ніби пишуть щось і хай пишуть. Поки мені Маша не порозказувала внутрішнього їхнього. Тоді я була рада, що наших туди залетіло двоє-троє і ненадовго, бо вони були варті працювати в якісних проєктах.

А зараз, виявляється, я тут блін бізнес девелопмент менеджер. 500 конекшнів, просуваю SEOBusiness. Якось, кхм… неочікувано.

Не можу сказати, що новина мене аж так збісила. Все ж нерви у мене загартовані, це на фоні інших ситуацій з мого життя виглядало не більш як скалкою у пальці. Але неприємно, звісно. І хотілося це видалити, мені абсолютно не ок, щоб моє обличчя щось там просувало без мого відома.

Я навіть фиркнула, бо ніби Толік, камон, ти що не зміг придумати ім'я з голови? І фото взяти з онлайн генератора облич. Це ж не важко, справді. 

Створити фейк — це я могла зрозуміти, гаразд. Такий собі метод, але добре, ти так працюєш. Але нащо брати для цього за основу ім'я реальної людини, яку ти знаєш, лишалося для мене загадкою. Не тільки з етичного та законного поглядів, але і логічного.