Твій хід

2. Теорія зухвалості

Жовтень був улюбленим місяцем Маї. 

Прохолодні вечори, хрустке листя під ногами, підсвічені гарбузи та осінні декорації на затишних вулицях Києва, сповнені ароматів випічки з корицею. Найкращий час, аби влаштуватися в кав'ярні неподалік від дому у своєму улюбленому светрі, посьорбувати фільтр і розв'язувати складні математичні задачі.

На телефон Маї прийшло сповіщення. Намагаючись зосередитись, вона навіть не глянула на екран. Але вже через мить, телефон почав вібрувати - їй телефонували.

- Алло? - відповіла дівчина втомлено. 

- Кицю, привіт. 

Мая напружилась і ще раз глянула на екран - номер невідомий. 

- Марко, ти можеш мені хоча б в суботу ввечері дати спокій? - невдоволено пробурмотіла. - Чого тобі? 

Вона почула його сміх і нахмурилась. 

- Я кладу слухавку…

- Ні, зачекай, - поспішно сказав Марко і голосно зітхнув. - Що ти думаєш? З приводу чемпіонату. 

Мая вражено хитнула головою, хоча й знала, що він її не бачить. 

- Що я думаю з приводу найважливішої події в моєму житті? - холодно перепитала. 

- Ти знаєш, що я маю на увазі, Франко. 

- Ні, Багрію, не знаю. Я намагаюсь зосередитись на математиці, і не хочу лишній раз згадувати про те, що місце, яке належить мені якимось чином стало приводом для безглуздих тестів! Тому, будь ласка…

-Тобі належить? - глузливо промовив Марко. - Ти вважаєш себе такою класною, такою розумною…

- Так і є, що далі?

- Такою кращою за мене. Ти заслуговуєш на це місце значно більше, ніж я - людина яка вчора тебе попустила на очах усієї академії. 

У Маї відвисла щелепа.

- Ти просто гівнюк, навіщо взагалі мені набрав?! 

- Хотів поговорити нормально, але забув, що з адекватністю у тебе проблеми з народження.  

- Іди ти в…

Він скинув. 

Мая злісно грюкнула телефоном по столу і розчаровано втупилась поглядом у свій зошит. 

Ну от, зіпсований вечір.

Відпивши трохи кави, Мая узяла ручку в руки та ще раз перечитала умову задачі.

Гравець А має ймовірність перемогти в партії 0,7, зіграти внічию - 0,2, програти - 0,1. Гравець Б має відповідні ймовірності 0,5, 0,3 і 0,2. Яка ймовірність того, що…

Мая пригнічено видихнула.

Зазвичай задачі з теорії ймовірностей їй подобалися. На відміну від геометрії, де доводилося шукати правильний підхід до кожної нової фігури, тут усе мало свою логіку. Можна було розкласти подію на компоненти, визначити можливі результати й обчислити шанси кожного з них.

Їй подобалась система, у якій навіть випадковість можна було описати формулою.

Вона почала розписувати рівняння, та раптом зупинилась, знову перечитуючи умову задачі.

Гравець А. Гравець Б.

Якби їх із Марко можна було описати такими самими числами, усе було б набагато простіше. Вона знала власну статистику: кількість перемог, нічиїх, поразок, рейтинг, результати попередніх турнірів. Знала й Марка́. Він часто ризикував, міг виграти партію в значно сильнішого суперника, а наступного дня програти через одну необережну помилку.

Якщо спиратися на результати останніх турнірів, їхні шанси були майже рівними.

Майже.

Мая відклала ручку й потягнулася до телефону. Відкрила таблицю з результатами академічних турнірів за останні кілька місяців. Вона неодноразово переглядала її раніше, але тепер почала дивитися на цифри інакше.

Два програші Маркові. Дві перемоги над ним. У решті партій вони мали приблизно однакові результати.

Але тепер усе залежало не від того, хто з них був сильнішим у класичних шахах.

Рапід. Бліц. Фристайл.

Вона добре почувалася в довгих партіях, коли мала достатньо часу для аналізу. Марко ж умів приймати рішення за лічені секунди. У бліці це могло стати вирішальною перевагою.

Мая знову поглянула на математичну задачу.

Вона знала, що для обчислення ймовірності потрібно мати достатньо даних. А в них їх не було. Не було навіть повної інформації про те, як кожен із них гратиме в нових умовах.

Можна було скласти десятки прогнозів, побудувати таблиці, врахувати результати попередніх матчів. Але це не гарантувало правильного результату.

Марко міг зіграти блискучу партію. А міг припуститися дурної помилки.

Вона теж.

Мая потерла перенісся.

Найбільше її дратувало те, що вона не могла визначити, наскільки великою була ймовірність того, що він переможе її у відборі.

І ще більше - що вона взагалі про це думала.

Телефон знову засвітився. Цього разу повідомлення від Ліди.

Ліда: "Я бачила Марко біля своєї тренажерки, походу він все ж таки сюди ходить."

Мая: "Будь подругою, кинь йому гантелю на ногу."

Заблокувавши телефон, вона повернулася до задачі, але тепер не могла позбутися думки, що в цій ситуації є одна суттєва проблема.

Марко був не просто важливим компонентом задачі - він був невідомим X, для якого, здавалося, не існувало жодної закономірності. Жодної тактики, жодної послідовності. Його рішення, настрій, навіть найменша примха могли будь-якої миті схилити шанси на його користь. І скільки б Мая не намагалася прорахувати можливі варіанти, вона не могла зрозуміти, як передбачити його наступний хід.

У понеділок вранці, як завжди, Мая прокинулась о 5, зварила собі кави та сіла за стіл, розклавши фігури на свою стару дубову шахівницю. Ранкове 2-годинне тренування зазвичай складалось з опрацювання нових технік, або перегляду турнірів відомих гросмейстерів, з паралельним відіграванням їхніх ходів.

Так і сьогодні, вона вирішила присвятити ранок партіям Магнуса Карлсена з чемпіонату світу. Мая завжди захоплювалася його вмінням знаходити вихід із, на перший погляд, безнадійних позицій. У нього було щось особливе: здатність бачити можливості там, де інші вже погодилися з поразкою.

Вона зробила ковток кави й пересунула білого коня на f3.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше