Розділ 1. Частина 3

Різкий, оглушливий свисток судді розірвав тишу стадіону.Ми зірвалися з місця в ту саму мілісекунду, наче дві випущені стріли. Швидкість миттєво вдарила в голову, а в жилах запульсував чистий адреналін. Весь університет на трибунах вибухнув шаленими криками, підтримуючи то свого улюбленого «короля» Тая, то мене.Дистанція була жорсткою. Перша перешкода — висока дерев'яна стіна. Тай з розгону злетів на неї, чіпляючись руками за край, але я не відставала ні на сантиметр. Спритно відштовхнувшись від виступу, я перемахнула через бар'єр одночасно з ним, ледь не зачепивши його своїм плечем. Тай мигцем кинув на мене шалений, злий погляд, і ми кинулися далі.Наступним йшов лабіринт із важких шин та вузька колода над піском. Тай діяв силою, пручи напролом як танк, а я брала своєю швидкістю та гнучкістю. Ми летіли плече в плече, чуючи важке, уривчасте дихання одне одного. Грязь з-під кросівок летіла в різні боки, серце калатало десь у горлі, але дика впертість вела вперед. Я скоріше б померла прямо на цьому треку, ніж дозволила йому перемогти й змусити мене носити його шолом!Попереду з'явилася фінішна пряма. Останні тридцять метрів чистого асфальту. Натовп студентів ревів так, що, здавалося, дах спорткомплексу зараз обвалиться.— Тобі не наздогнати мене, Мала! — важко, крізь зуби крикнув Тай, з останніх сил додаючи швидкості й вириваючись на пів кроку вперед.— Мрій далі, Таю! — крикнула я у відповідь, зціпивши зуби так, що аж щелепу звело, і зробила останній, шалений ривок.Ми влетіли на фінішну лінію на такій швидкості, що ледь не збили з ніг самого суддю. Обоє важко затормозили, хапаючи ротом повітря, і зігнулися, спершись руками на коліна. Навколо залягла секундна тиша — всі чекали вердикту.Суддя довго дивився на свій електронний секундомір, протирав очі, а потім розвів руками й оголосив на весь стадіон:— Нічия! Час абсолютно однаковий — секунда в секунду! Виграла нічия!Весь стадіон просто вибухнув від шоку. Тай повільно випрямився, витер піт з чола і подивився на мене. Його очі темніли від дикого азартного вогню і глибокої, прихованої поваги, яку він намагався сховати за своєю звичною зухвалою посмішкою.— Непогано для першокурсниці, Кіро, — вперше назвавши мене по імені, хрипко сказав Тай, підходячи ближче. — Але правила парковки ми так і не вирішили. Наша війна в цьому універі тільки починається.Я підняла з лави свій червоний шолом, ефектно струснула волоссям, прикусила губу і зверхньо кинула йому прямо в обличчя:— Готуйся програвати, «королю доріг». Наступного разу нічиєї не буде.