Розділ 7. Єдиний, від кого не тікають

 Я стояв біля машини, поки молодший ходив розраховуватися за штраф, а її брат із Максом підійшли до мене. Але вся моя увага була прикута лише до дверей заправки. Вся моя істота завмерла в напруженому, трепетному очікуванні моменту, коли вона нарешті вийде назад.

 І ось вона з'явилася. Я миттєво помітив, як темні пасма її розпущеного волосся вільно розсипалися по плечах, м'яко контрастуючи з моєю чорною вітровкою. Вона не стала застібати її на замок — просто затишно вкуталася в цю завелика для неї тканину, наче в теплий плед, і міцно тримала її краями біля шиї. У цьому маленькому жесті було стільки зворушливої затишності, беззахисності й водночас тендітної краси.

 Вона йшла повільно, і я підсвідомо, з якимось шаленим хвилюванням чекав лише одного — коли ж вона нарешті підведе голову і гляне прямо на мене. Мені зараз була потрібна ця секунда, цей єдиний зоровий контакт, щоб спіймати її погляд і переконатися, що між нами все ще тягнеться ця тонка, невидима нитка. Я буквально затамував подих, підраховуючи кожен її крок і чекаючи на цей момент, як на ковток повітря.

 Та перш ніж наші очі зустрілися, між нами знову вклинився Макс. Хитаючись від алкоголю та пережитого стресу, він безглуздо розкинув руки, намагаючись згребти її в п'яні обійми. Я інстинктивно подався вперед, готовий жорстко відштовхнути його геть. Але вона зреагувала бездоганно: плавно сахнулася праворуч, розвіявши темні локони і все так само міцно стискаючи краї моєї вітровки біля грудей. Вона залишила Макса схопити порожнечу. У цій абсолютній, холодній неприступності було стільки грації, що я просто затамував подих.

 Коли Макс безпорадно відшкандибав геть, її погляд нарешті знайшов мій. Влучив прямо в ціль, саме так, як я й чекав. Я трохи нахилився до неї, відчуваючи, як серце калатає від суміші захоплення й азарту, і прямо, не зводячи з неї очей, запитав: — Чому ти постійно тікаєш від усіх?

 Вона не відвела очей. Повільно повернула голову, зустрівши мій виклик так сміливо й спокійно, що в мене всередині все перевернулося. — А навіщо мені дозволяти комусь мене торкатися чи обіймати? — пролунала її тверда, тиха відповідь.

 У той момент я остаточно зрозумів: ця неприступність — не маска, а її глибока сутність. І я був готовий зробити все можливе, щоб стати єдиним, від кого вона більше не захоче тікати.