Розділ 3. Несподівані крики в темряві

Я під'їжджав до заправки на своєму білому «Каддіку», плануючи просто зробити свою роботу — розвезти всю цю компанію після весілля і нарешті поїхати додому. Але те, що я побачив, коли завернув на територію, змусило мене пригальмувати. Я не бив по гальмах — просто плавно знизив швидкість, вишукуючи очима місце, де зручніше запаркуватися, і в ту ж секунду думки в голові сплуталися.

​Я повільно повернув голову вліво і завмер. Очі самі собою округлилися від шоку. Біля заправки стояли вони. Я придивився уважніше: за цей час вони вже переодяглися після весілля у більш зручний одяг. Невістка була в легкому сарафані, а вона... Вона стояла в легкій літній сукні, яка бездоганно облягала фігуру, гарно окреслюючи тонку талію і пишний бюст. У ту мить усередині все різко стиснуло від подиву й якогось незрозумілого пожвавлення. Чесно кажучи, я ніяк не очікував зустріти їх тут о другій ночі. Звідки вони взялися тут, далеко від дому? Я відчув, як погляд мимоволі прикипів до неї, а на обличчі з'явилася розгублена усмішка. Вони з невісткою перезирнулися, і я помітив, як вони тихо, ледь помітно усміхнулися, дивлячись на мою приголомшену фізіономію. Їхня спокійна впевненість на тлі цього нічного хаосу контрастувала настільки сильно, що притягувала погляд краще за будь-які вивіски.

​Я одразу ж навіщось різко відігнав ці думки подалі, нагадуючи собі, хто вона і хто я, і що вона точно не та дівчина, про яку мені варто думати в такому плані.

​Припаркувавшись і вийшовши з машини, я намагався триматися осторонь і просто спостерігати. До їхньої компанії я підійшов останнім.

​Першим до неї рушив сорокарічний Макс, колега її брата по роботі. Він одразу ж розплився в самовпевненій посмішці й широко розкинув руки, маючи явний намір стиснути її в обіймах. Але реакція була миттєвою і холодною. Вона різко відсахнулася убік, не давши йому жодного шансу торкнутися себе.

— Думаю, реверансу буде цілком достатньо, — промовила вона з крижаним спокоєм і граціозно, але з помітною іронією показала рукою цей жест, встановлюючи невидиму, але непробивну стіну.

​Наступним ішов наймолодший із колег. Спостерігаючи за цим публічним фіаско Макса, він швидко зорієнтувався. Хлопець одразу зрозумів, що лізти з обіймами — ідея провальна, тому просто ввічливо простягнув їй руку. Вона відповіла на рукостискання, прийнявши його адекватність.

​А я... Я так і залишився стояти збоку. Бачачи цю залізну рішучість і те, як віртуозно вона вибудовує свої кордони, я вирішив узагалі не лізти з привітаннями. "Неймовірна", — майнула в голові думка. Мене щиро вразило те, як вона без зайвих емоцій, одним лише словом і витонченим жестом поставила на місце дорослого нахабного чоловіка. У ній відчувалася така гідність і внутрішня сила, що мимоволі викликала повагу. Я просто стояв поруч, не зводячи з неї погляду, і думав про те, наскільки ж сильно вона відрізняється від усіх інших.

​Тим часом наймолодший вирішив, що вечір треба продовжувати, і пішов усередину по алкоголь. За кілька хвилин він повернувся. Пити збиралися лише троє: Макс, її брат та сам наймолодший. Я, звісно, до спиртного навіть не торкався — я був за кермом і чудово розумів свою відповідальність за їхню безпеку. Але не встигли вони як слід розслабитися, як двері заправки відчинилися.

​Слідом за наймолодшим на вулицю вийшли двоє працівників заправки. Вони виглядали серйозно й одразу звернулися до нашої компанії:

— Шановні, на території суворо заборонено розпивати алкогольні напої. Підійдіть, будь ласка, трохи подалі, ну, або взагалі за заправку.

​Після цих слів працівники розвернулися й зайшли назад усередину. Я зрозумів, що конфлікти з персоналом нам зараз потрібні найменше.

— Так, хлопці, щоб у нас не було проблем, нас попередили, — твердо сказав я, звертаючись до компанії. — Ану відійдемо.

​Я махнув рукою, вказуючи напрямок, і вони послушно посунулися трохи вбік, подалі від скляних дверей та камер. Щойно ми відійшли, хлопці, які збиралися пити, одразу ж дістали запальнички й закурили.

​Я по життю не курю взагалі. Тому тієї миті, стоячи осторонь, замість того, щоб пропалювати сигарету, я пропалював поглядом її. Вона навідріз відмовилася від пропозиції випити і просто тихо стояла поруч зі своїм братом, спокійно тримаючи свій енергетик. У цьому галасливому натовпі її мовчазна, стримана присутність заворожувала.

​Спочатку здавалося, що на цьому дрібні інциденти вичерпані й ми зможемо спокійно перечекати час на узбіччі. Але наша відносна тиша тривала недовго. Не встигли ми й перекинутися кількома словами на новому місці, як нічну темряву навколо заправки розірвали гучні, люті крики.