Розділ 2. Тривожні дзвінки

 Ми повернулися до квартири, яку мій брат спеціально зняв для нас, оскільки ми приїхали на весілля з іншої країни, і він так турботливо про нас подбав. Ми сподівалися, що святковий день нарешті закінчився і можна буде хоч трохи видихнути. Але спокій тривав недовго.

​ Ми вже були вдома, коли пролунав перший телефонний дзвінок. Це був мій брат. Його голос тремтів від образи та злості, коли він почав розповідати, що саме сталося.

 Виявилося, що напруга досягла піку ще біля ресторану. Бабуся нареченої, абсолютно не соромлячись присутніх, підійшла і вголос видала моєму братові прямо при його ж колегах по роботі:

 — Скільки ти з цими алкашами будеш пити? Не пора їм вже йти?

 Його це страшенно роздратувало. Але найбільше він був розчарований тим, що дружина його не підтримала і промовчала. Хоча в глибині душі я могла її зрозуміти: вона опинилася між двох вогнів. З одного боку — її рідня, а з іншого — новоспечений чоловік.

 Але це була лише половина біди. Брат розповів, що його колеги між собою говорили про те, щоб поїхати на пиво до заправки. Він сам цієї розмови навіть не чув. Проте батько нареченої почув. Він підійшов впритул до мого брата і безапеляційно заявив:

 — А ти з ними нікуди не їдеш.

 — А куди я маю з ними їхати? — щиро здивувався брат.

 — Ти їдеш разом з нами на квартиру, а не на яке пиво.

 Для брата це стало останньою краплею. Як то кажуть, заборонений плід — найсолодший. Коли йому в його ж свято почали в такій формі диктувати, що робити і куди йти, він уже не стримався і принципово вирішив поїхати саме туди, куди йому так категорично забороняли. Не витримавши цього тиску й тотального порушення особистих кордонів, він просто кинув усе й пішов у ніч.

 Одразу після нашої з ним розмови зателефонувала його дружина. Вона гірко плакала, її голос постійно зривався від емоцій. Найбільше її ранило та дивувало те, що брат уперше в житті на неї кричав. Я намагалася її заспокоїти, як могла:

 — Не хвилюйся. Хвилювання зараз абсолютно нічого не змінить, воно тільки пошкодить твій стан. Нема диму без вогню, щось же мало його спровокувати на таку реакцію. Плюс, ти ж розумієш, у нього така кондиція, він сьогодні святкував. І то, кажу тобі, він не є сильно п'яний. Це просто емоції, які накопичилися за вечір.

 Після цього мій телефон розірвався знову. Цього разу телефонувала свекруха. Схоже, паніка в тому будинку тільки наростала.

​ — Ну ви знаєте, де ваш брат? — її голос тремтів від напруги.

 — Так, я з ним сьогодні говорила, він вже до мене дзвонив, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.

 — Тому що він не хоче заходити до хати, — пояснила вона, підтверджуючи мої побоювання про його впертість.

 — А він хоча б є біля хати, бо ми не знаємо його зараз місцезнаходження? — запитала я, відчуваючи, як тривога знову підступає.

 — Та ні, вже його не видно на території, — її відповідь була лаконічною та невтішною.

 — Ну, не хвилюйтеся. Утро вечора мудріше, — сказала я їй, щоб трохи розрядити напругу та дати їй хоч якусь надію, що все вирішиться завтра.

 Дзвінок обірвався. Але я не могла просто чекати до ранку. Після того, як я поговорила зі свекрухою, я все-таки вирішила знову набрати до брата.

​ — Що, ти йдеш до нас? — запитала я прямо.

 — Ні, — коротко відрізав він.

 — Ти йдеш таки додому?

 — Ні.

 — Тоді скажи мені, там, де ти знаходишся, це ближче до тієї квартири, яку ти нам зняв, чи до твоєї квартири?

 — Ближче до вашої, — після невеликої паузи відповів він.

 — Тоді, будь ласка, скинь нам локацію, — попросила я м'яко, але наполегливо.

 — Добре, надсилаю.

​ Навігатор показав, що йти до нього рівно 10 хвилин. Дорогою ми з моєю невісткою мило розмовляли про життя, намагаючись хоч трохи заспокоїтися. Я вдивлялася в нічні вулиці й першою помітила знайомий силует.

​ — Оце він, це він там стоїть, у білому версі, — вказала я вперед.

 — А, то з кимось він там по телефону може розмовляти, — припустила невістка, хоча ще недавно він сам казав нам, що телефон розряджається.

​ Ми підійшли ближче. Він стояв не біля самої заправки, а на тротуарі. Заправка світилася зліва, розділена від нас дорогою. Щоб опинитися там, треба було перейти щось на зразок перехрестя, де навіть не було пішохідного переходу.

​ Спочатку ми спробували відволікти його і вмовити піти прогулятися. Просили показати нам місто, але він навідріз відмовився йти. Натомість він знову почав розповідати про ту ситуацію з бабусею та батьком нареченої. Образа все ще кипіла в ньому.

 — Вона за мною не стала, — з гіркотою сказав він про свою дружину. Він згадав, як емоційно відповідав її татові, і додав: — Теща стала за свого чоловіка, за її тата. От стала вона за ним, а ти, моя дружина, там не стала.

 ​Саме під час цієї розмови до нас під'їхало чорне авто. З нього вийшов наймолодший колега брата по роботі — чи то він сам приїхав, чи його хтось привіз, адже за столом у ресторані він уже трохи випивав. Він був відверто здивований побачити нас там. Брат коротко пояснив йому, що поки що залишається тут, разом із нами, і колега поїхав геть.

​ Після цього ми втрьох усе ж таки перейшли дорогу і зайшли на заправку. Нам дуже хотілося гарячого лате, але кавовий апарат виявився зламаним. Невістка взяла собі якийсь інший напій, а я обрала новий енергетик Monster у темно-фіолетовій банці. Я рідко їх п'ю і ніколи не купую один і той самий смак двічі, але маю маленьку слабкість куштувати новинки.

​ З покупками ми попрямували до виходу. Відчиняємо двері, виходимо на двір — і завмираємо від несподіванки. Якраз у цей момент до заправки під'їжджає білий "Каддік". Водій цього авто був здивований не менше за нас. Він різко обернув голову вліво, і ми побачили його величезні, абсолютно шоковані очі. Ми з невісткою перезирнулися і тихо, про себе, розсміялися з того, як кумедно він на нас подивився.