Розділ 13

Пройшов місяць.

Перша ніч була найважчою, мені було образливо за себе, за інших жінок, які ведуться на таких чоловіків-козлів. Я проплакала всю ніч, а далі зрозуміла, що життя продовжується і на ньому світ клином не зійшовся. І з того дня заборонила собі плакати, жаліти себе і думати про нього. Звичайно, думки самі лізли в голову, але я їх відразу проганяла.

Занурилася з головою у роботу, щоб менше думати. І це допомогло! Андрій Миколайович, був дуже задоволений мною і всіляко заохочував преміями.

Маринка теж намагалася мене десь витягнути, розвіятися, але після тієї зустрічі, я навіть чути нічого не хотіла.

У мене навіть з'явився прихильник - мій новий сусід. Симпатичний хлопець трохи молодший за мене, який нещодавно поселився на два поверхи нижче. Ми якось раніше не зустрічалися, а це випадково зіткнулися. Я підіймалася вверх, несучи пакет з продуктами перед собою, бо розірвався прямо перед під'їздом, а ліфта в нас не було, будинок п'ятиповерховий. Отож, підіймаюсь, зітхаючи на свій нещасливий день, і, звичайно, нікого не бачу перед собою, ледь не налетіла на нього, але хлопець вчасно підхопив мій продуктовий пакет.

- Ти завжди тягаєш такі тягарі та злишся на всіх? - посміхнувся він.

- Ні, сьогодні не мій день, ось і колготки порвались. - показую йому довгу стрілку, яка ховається під спідницею.

- Можу допомогти заштопати. - сміється. - Давай донесу пакет. Я Юра. Ти на якому поверсі живеш?

- На четвертому. Я Іра. Щось раніше тебе не бачила. - оглядаю свого нового знайомого.

- Так, ми з сестрою місяць назад сюди заїхали, купили квартиру окремо від батьків.

- З сестрою? - оригінально з'їхати від батьків з сестрою.

- Так, вона у мене ще студентка, допомагаю їй з навчанням, а вона мене годує. Взаємовигідний союз, поки не знайшли своїх половинок.

- Дійсно. - посміхаюся у відповідь. - Що ж, ось моя квартира. Дякую, що допоміг і приємно було познайомитися.

- Завжди, будь ласка, якщо потрібна допомога, звертайся. З сусідами треба дружити. 

І збігає донизу.

Пізніше ми ще декілька разів перетиналися, але просто віталися.

Сьогоднішній вечір не передбачав нічого незвичайного. Я поверталася додому, як завжди, прикупила трохи продуктів і збиралася приготувати собі щось смачненьке. Але ввійшовши до квартири зрозуміла, щось не те, в коридорі була вода, невже я погано закрутила кран? Так, стоп, але ж ванну я не приймала. Розумію, що вода йде з кухні, біжу туди. Вся кухня "плаває". Сподіваюся, я не затопила сусідів.. Перекриваю кран і починаю вимочувати воду, а сама думаю, де це взяти сантехніка у п'ятничний вечір. І тут згадую про Юру, він все-таки чоловік, може щось порадить, по-сусідськи. Посміхаюся сама собі і йду до низу.

Двері мені відкриває худенька гарненька дівчина з косичками. Яка вона мила, його сестра.

- Еее, привіт! А Юра є вдома? - запитую у неї.

- Так, а ви хто? - здивовано оглядає мокру мене.

- Я ваша сусідка зверху, Ірина. Зараз мені дуже потрібна допомога Юри.

- Юрко, йди сюди, тут до тебе прийшли! - кличе його.

Юра з'являється переді мною лише в одних шортах, але зараз мене це бентежить менше за все. Розтягується у посмішці, дуже радий мене бачити.

- Юро, у мене там вода...все затопило…

- Я зрозумів, зараз хвилинку.

І дійсно через хвилину, виходить вже у футболці з інструментами в руках.

- Та у тебе тут цілий потоп! Кран закрила? - швиденько проходить на кухню.

- Так, звичайно, і згадала про тебе.

- Добре, зробила, зараз все виправимо.

Через півгодини все було готово і ми з Юрою разом вимочували підлогу.

Насміялися від душі, він виявився веселим юнаком. А потім ще довго сиділи на кухні, попиваючи чай і розмовляли. З ним було добре і весело, але моє серце належало іншому..