Розділ 7.

Засиділися ми довго. Зрозумівши, що час наближається до опівночі, а звір'я моє не годоване, я заполошно стала збиратися додому.

— Ну, куди ти зібралася? Та ще й напідпитку? — Акакій докірливо помахав у мене перед носом пальцем.

— Додому, у мене хвостаті голодні, а я тут із вами ляси точу. Добре хоч вигулювати не треба, двері не зачинені.

Єгор піднявся з-за столу.

— Я проведу! — і, бачачи мою реакцію: — Не обговорюється. Дорогу коротку відкрию.

— Мотю, ти б біля колодязя свого кришку б відкинула? А то в гості до тебе не зазирнеш. Замовлена там кришка та, — Акакій розслаблено побовтав ногами в тазику.

— Угу, відкину, — кивнула я у відповідь.

І, прихопивши мітлу, заторопилася до хвіртки. Єгор перекинувся з водяним парою слів і наздогнав мене.

— Почекай, не квапся!

І, повернувшись до лісу, щось зашепотів. Притихлий ліс зашумів, і перед нами в кущах відкрилася стежка. Ледь помітна в нічних сутінках.

— Ось так швидше буде, ходімо.

І, притримуючи мене за руку, повів стежкою.

Я, як міський житель, ніколи не була в лісі вночі. Ось так щоб не з наметовим табором студентів-туристів, а просто в нетрях на неходженій стежці. Нічний ліс — місце те ще. Моментально згадалися всі страшилки. Заспокоювало тільки те, що поруч Єгор, який начебто як чаклун місцевий. А потім згадала, що я відьма, хоч і ніяка, але з мітлою. Забрала з рук Єгора мітлу і відчула себе впевненіше. Мітла, до речі, весь цей час мовчала. Як і належить вінику. Жодних тобі умовиводів з усіх приводів, як зазвичай. Висить собі і мовчить.

До моєї вулиці дійшли досить швидко, начебто був тільки що ліс непрохідний, а тут бац — і цивілізація з ліхтарями. Незабаром і паркан мого будинку.

Підійшовши до хвіртки, злегка забарилася на тему, чи запрошувати лісника в будинок, чи не запрошувати. Мої роздуми перервав сам Єгор — він просто відчинив хвіртку і пройшов у двір. Я знизала плечима і рвонула за ним.

На ґанок викотилися Баюн і Шухер.

Шухер пригальмував, а Баюн викотився під ноги з гнівними воплями на предмет, де я вешталася стільки часу, коли домашні не годовані й не напоєні.

— А ну цить! — прикрикнув на нього Єгор. — Подумаєш, пізно повернулися, чай не маленька. А Ви, між іншим, і мишей ловити можете.

Баюн у відповідь зафырчав і, ображено поставивши хвіст тубою, демонстративно пішов у будинок.

— Ну навіщо ти так? — я докірливо вставилася на лісника.

— А навіщо? Ще трохи — і на голову сядуть. А ти довго будеш придурюватися? — це він уже в бік Шухера.

Я здивовано вставилася на Єгора.

— А Шухер тобі чим не сподобався? І взагалі, чого розкомандувався?

— Іди сюди, кому сказав, — не звертаючи на мене уваги, продовжував лісник.

І мій пес, опустивши голову і повискуючи, почав обережно наближатися до Єгора.

Той присів поруч і потріпав пса за загривок.

— Що, дружок, в «обороті» застряг?

Нічого не розуміючи, я всілася на сходинках ґанку.

Шухер раптом жалібно завив. Він не плакав, навіть коли лапу йому лікували. А тут така туга, такий біль. З будинку визирнув Баюн і влаштувався поруч зі мною на ґанку. Машинально обійняла котяру і почала погладжувати.

— Єгоре, може, поясниш, що відбувається?

Чаклун підкинув голову, піднявся і, ще раз потіпавши цуценя за загривок, попрямував до мене.

— Розумієш, Мотю, — він усівся поруч на сходинках, — твій Шухер — це перевертень, який застряг в «обороті».

— Хто? — я навіть окуляри ледь не впустила, так головою мотнула.

— Перевертень, — терпляче пояснив чаклун. — Ти його на дорозі підранком знайшла. Він явно в капкан потрапив, коли у своєму першому «обороті» бігав. Ось від болю і травми і застряг в «обороті».

— Ага, — тільки й вистачило мене.

Ми помовчали. Шухер притопав до нас і сидів, вткнувшись носом мені в коліна.

— А чого ж він мені нічого не сказав? — повернулася я до Єгора.

— А як він тобі скаже? Він же в «обороті».

— А як Баюн говорить?

— Так Баюн не перевертень. Він кіт Баюн.

— І в чому різниця? — спантеличилася я.

— Я тобі потім поясню, — це вже кіт відгукнувся.

Я машинально погладила спочатку кота, потім цуценя.

— І що робити тепер?

— Акакія кликати, — Єгор піднявся і попрямував до колодязя. — Чого сидиш, іди кришку знімай, вона ж замовлена, тільки відьмам підвладна.

Я жваво потрусила слідом.

Ухопилася за кришку і насилу її зсунула. Після чого вже Єгор підняв її і опустив на землю.

— Ось, так воно надійніше буде. Акакій завжди з'явитися зможе. Колишня відьма його не дуже жалувала, а у вас начебто нормальні стосунки зав'язалися. Акакію! А ну пливи до нас! — це вже Єгор волав углиб колодязя.