Пролог

-Аааааа. -крик пронісся по всьому особняку. Хлопець 18 років з чорним волоссям і сірими очима лежав на підлозі відчуваючи нестерпний біль. Ніби кожну частинку його тіла протикали ножем. Це почалось 4 роки тому, після того, як загинула його мати. Кожної ночі він терпить нестерпну біль, і ніхто не може зрозуміти чому. Одного разу лікарі просто пробували дати йому заспокійливе, біль не зникла, замість цього Еван почав помічати навколо себе силуети. Йому поставили діагноз тимчасовий Психоз. Психіатри порадили батьку Евана покласти його в психіатричну лікарню, та Мартін відмовився то робити. Син вів дивно себе тільки вночі, і він не  хотів руйнувати його життя, замість цього йому просто виписали ліки які він мав приймати, та вони йому не допомагали. 

-Еван, впусти нас, тобі полегшає. - почув брюнет. Буквально недавно він почав чути ці силуети які просили його впустити їх, він не розумів куди і як, але не хотів цього робити, відчував що це погано, що треба боротись з ними. Під ранок він втрачав свідомість від болю, але то не відбивало в нього бажання вставати та йти до коледжу, щоб побачитись з друзями. Серед цих силуетів, тільки вони вносили нормальність в його життя. 

-Еван, привіт. - підбіг до нього друг. Найкращим другом Робінсона був хлопець його віку з засмаглою шкірою та карими очима. Темне волосся майже не було видно через кепку яку він ніколи не знімав.

-Привіт, Крістіане. - посміхнувся Еван. -Щось сталось, що ти до мене так біг?
-Так. Але вже більше ти дізнаєшся коли ми побачимося з дівчатами. Пішли в аудиторію.Ну добре. - відповів хлопець і вони пішли в аудиторію де вже потихеньку збирався народ. Їхні подруги вже сиділи на своїх місцях, а вони ж сіли перед ними.
-Привіт. - привітались дівчата. Одна була з засмаглою шкірою та зеленими очима. Інша ж мала незвичайне пофарбоване темно-синє волосся та блакитні очі. 
-Привіт. Так що ж сталось? - запитав Еван, доки ще не почались заняття.
-Короче, ми ж з Еліс учасники самоврядування коледжу. І наш університет вирішив влаштувати вечірку. - радісно сказала Лінда. -Вона буде проходити в спортзалі через три дні.
-Ми ледве їх вмовили провести вечірку, не тільки для випускників. Це було важко. - відповіла блакитноока Еліс.
-Так у нас випуск цього року, важко було потерпіти? - посміявся Еван.
-Ой, ти не розумієш, це інше. Ця вечірка буде для учнів від 15 до 18 років, а випускний тільки для випускників. Так, це буде щось типу бала, всі можуть прийти в сукнях і смокінгах, але музику підбираємо ми. Тож буде весело. - з ентузіазмом сказала Лінда.  -Ви ж прийдете?
-Я за будь-який кіпіш. - відповів Кріс, і всі очікуюче подивились на Евана. Хлопець задумався, може кілька годин і варто сходити, а коли почнеться щось не так, то машина буде чекати одразу біля входу. 
-Не знаю чи мені дозволить батько. - почав хлопець, але погляд не змінився. -Добре, я прийду.
-Урааааа. - одразу сказала Лінда. -Нарешті вся команда в зборі буде. -Такс, у нас з дівчатами ми з нарядами виберемо самі. У вас, Еван ти допоможеш Крісу підібрати костюм, що ти дарма син дизайнера. - сказала зеленоока і всі засміялись.