Труп Нареченої
ЧАСТИНА 21. ТРУП НАРЕЧЕНОЇ
Її поховали в саду, під яблунею. Не тіло — сукню. Ту саму, в якій вона лежала три роки. Білу, мереживну, з довгим шлейфом. Вона пахла лавандою й пилом.
Надпис на камені був простий: «Еліза Ешґроув. Народилася двічі».
Віктор стояв поруч і тримав Марію за руку. Еліза стояла трохи далі, з букетом білих квітів.
— Мамо, а хто тут похований? — запитала дівчинка.
Еліза підійшла і присіла поруч.
— Труп нареченої, — сказала вона. — Дівчина, що чекала на брехню. Вона померла. А я — жива.
Марія подивилася на камінь, потім на матір.
— А чому вона померла?
— Бо не знала правди. Бо думала, що її кохають, а її не кохали. Бо чекала на когось, хто не прийшов.
— А ти?
— А я знайшла правду. І знайшла того, хто прийшов.
Вона підвелася і взяла Віктора за руку.
— Ходімо, — сказала вона. — Нас чекає життя.
Вони пішли. А за ними залишився сад, що цвів. І камінь, що пам'ятав. І тиша, що більше не була прокляттям.
Коли вони виходили за ворота, Еліза обернулася. Садиба стояла на пагорбі, чорна й тиха. Але вона вже не здавалася в'язницею. Вона здавалася пам'ятником.
— Прощавай, — прошепотіла Еліза.
І вітер підхопив її слова, розвіяв їх над долиною, і вони зникли.
КІНЕЦЬ
#1377 в Фентезі
#302 в Міське фентезі
#4426 в Любовні романи
#133 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
