Вони повернулися до Ешґроува, коли Марії виповнилося три.
Старий лорд уже не вставав з ліжка. Але коли він побачив онуку, він усміхнувся.
— Вона схожа на тебе, — сказав він Елізі. — На ту, якою ти була до… всього.
— Вона схожа на себе, — відповіла Еліза. — І це добре.
Лорд заплющив очі.
— Я думав, що втратив тебе назавжди, — прошепотів він. — А ти повернулася. З життям. З надією.
Він помер наступного ранку. Тихо. Уві сні.
Еліза не плакала. Вона довго стояла біля вікна і дивилася на сад, де колись чекала на брехню.
— Він більше не тримає мене, — сказала вона.
Віктор підійшов і обійняв її.
— Ти вільна, — сказав він.
— Я вільна, — повторила вона.
#1432 в Фентезі
#310 в Міське фентезі
#4603 в Любовні романи
#139 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2026