Труп Нареченої
ЧАСТИНА 17. ТІНЬ
Але минуле не відпускає так просто.
Через рік у місто приїхав чоловік. Високий, з сивиною на скронях. Він довго стояв біля майстерні, перш ніж увійти.
— Ти Віктор? — запитав він.
— Так.
— Я Томас.
Віктор відчув, як у нього холоне кров.
— Той самий Томас?
— Той самий.
Він був схожий на людину, що довго не спала. Очі втомлені, плечі згорблені, руки тремтять.
— Я не прийшов просити прощення, — сказав він. — Я прийшов сказати, що чує її. Що вона жива. Що вона щаслива. Я дізнався випадково — від торговця, що був у Ешґроуві. Він сказав, що донька лорда вийшла заміж і поїхала.
Він подивився на Віктора.
— Я не вірив. Думав, що це плітки. Але потім знайшов тебе. І зрозумів, що це правда.
— Навіщо ти приїхав? — запитав Віктор.
— Я не знаю. Я просто хотів побачити її. Переконатися, що вона щаслива. І сказати їй, що я шкодую.
#1383 в Фентезі
#303 в Міське фентезі
#4440 в Любовні романи
#133 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
