Розділ 9

— Чорт, ні!

Вітольд кинувся до діри в землі але піймав тільки повітря. Яра стрімко летіла вниз і невдовзі її крик заглушив рев Дейна.

План був напрочуд простим: поки Вільгельм і Дейн відволікають вампірів на себе, вони пробираються непомітно до входу і заходять всередину. Ві досі не міг повірити, що бісів демон може обертатися в дракона. У нього були підозри, коли він вперше побачив його крила, але він ніколи б не подумав, що той зможе трансформуватися повністю.

До того як побачив це, він не міг зрозуміти, як саме демон і вартовий збираються впоратися з двома десятками озброєних вампірів. Насправді ж, це була єдина частина плану, яку їм вдалося втілити в життя. Вампіри і справді змушені були зосередити усю свою увагу в основному на Дейнові. На землі поряд із входом досі валялися тліючі рештки.

Їм навіть вдалося знеголовити тих кількох обвуглених вампірів до того, як вони повністю відновилися. Проблема була в іншому – бісові двері не відчинялися. А група з восьми чоловік просто не могла залишитися непоміченою. Та й рев дракона швидко привернув увагу тих, хто погнався за приманкою. А тому противників ставало більше з кожною секундою. Маркус майже одразу передав Яру Вітольду і кинувся у бій. Клер, Алан, Вілма і Олівер оточили їх півколом, не підпускаючи вампірів ближче до них. Ві заштовхнув Яру собі за спину, сподіваючись, що там – між ним і скелею, вона буде у більшій безпеці. А сам вступив у бій з тими кому вдалося прорватися через лінію їхньої оборони. Поки їм ще вдавалося відбиватися, але це не могло тривати вічність.

Завдяки загостреним інстинктам, йому вдалося швидко розправитися з противниками. Але зараз це більше не мало жодного значення. Тому що з кожною секундою падіння фенікса їхній план наближувався до провалу.

Ворогів прибувало усе більше і більше. В нього більше не було часу на роздуми. Потрібно було щось робити. Якось її звідти дістати.

Але щойно він спробував нахилитися, щоб заглянути в діру, його зловили за плече і відтягнули назад.

— Ти туди не пролізеш, — віддихавшись пояснила свої дії Клер, і витерла тильною стороною долоні кров і піт з обличчя.

На її шиї красувався свіжий поріз, а з пораненого передпліччя стікала кров. Але вона досі була жива на відміну від Алана, чиє знеголовлене тіло лежало зараз серед дерев.

Його сестра – Вілма після смерті хлопця впала в безумство. А тому пропускала надто багато ударів. Маркус і Олівер як могли прикривали її. Поки Велемир і Орест намагалися відчинити прохід в гробницю.

— Цей тунель веде безпосередньо до входу в гробницю, — пояснила тим часом Клер. — Є ще декілька таких в різних місцях – робота Союзу.

— Якщо ти знала про це, якого дідька ми увесь цей час робили? Якщо могли на пряму потрапити всередину, для чого було мучитися з входом.

— Тому що двері опочивальні не відчиняться, якщо не відчинити спершу двері вовків, — повернувши зброю в піхви, пояснила вона. — Вони декілька разів намагалися відчинити їх, але не змогли.

— Звідки ти знаєш?

— Я була серед тих, хто спускався туди.

— Навіщо комусь?..

Кров… Вітольд мимоволі глянув на вартового. Сила Вільгельма воістину вражала.  Якби Союз зміг заволодіти кров’ю самого Деймоса, наскільки могутніми їх би це зробило.

— Не відхиляйтеся від плану. Я приведу її до входу.

— Я з тобою, — кинувся до них закривавлений Олівер.

— Не цього разу, Олі, — поцілувавши його коротко в губи, заперечила Клер і заглянула хлопцю в очі. — Прохід надто вузький, ти застрягнеш, якщо спробуєш спуститися сюдою.

Вона кинула останній погляд на вампіра і стрибнула всередину, наче уже робила подібне сотню разів до цього.

— Є! Відчиняються!

Велемир і Орест продовжували тиснути на монолітну здавалося б скелю. Обличчя перевертня почервоніло від напруги, але Велемир мав рацію, камінь нарешті рухався, поступово відкриваючи їм шлях.

— Вільгельме! — гукнув вартового Вітольд.

Що б там не говорив цей чоловік, а будити Деймоса без нього, ніяк не може бути хорошою ідеєю. Має бути хоча б одне знайоме для Деймоса обличчя серед тих, хто увійде в гробницю. Інакше є висока імовірність того, що ніхто із них не вийде звідти живим.

Ві не зводив погляду з вартового, але той навіть не глянув в його бік. Уся його увага була зосереджена на Абрахамові. Старий уже наніс вартовому декілька серйозних ран. Вільгельм натомість позбувся двох його найближчих соратників.

— Заходь! — проревів у нього за спиною Орест.

— Спершу він! — не погодився з ним Ві.

— Без нього ми зможемо потрапити всередину, а без тебе ні, — з цими словами Велемир схопив його за плече і потягнув до входу.

— Ти знаєш якою мовою розмовляє Деймос? — зазирнувши гібриду в очі, запитав він. — Зможеш пояснити йому, хто ми, і де його діти, які по ідеї мали пробудити його ще тисячу років тому? — Хватка гібрида на передпліччі князя ослабла. — Він потрібен нам всередині, інакше ніхто не дасть гарантій, що ми зможемо вийти звідти живими.

Наче почувши його слова Дейн розвернувся мордою до вартового і голосно заревів, кивнувши головою на прохід у скелі. Але Вільгельм проігнорував і його, надто захоплений битвою з Абрахамом.