Розділ 8

— Попереду нас чекає сотня елітних воїнів Союзу на чолі з Абрахамом, — схилившись над картою, пояснила Клер.

— Ті кого ми зустрічали раніше були одягнені в простий одяг, — поправляючи нагрудник, що не надто пасував йому за розміром, зауважив Олівер. — Але ви, народ, добре озброєні.

Він уже починав шкодувати, що залишив свою рідну броню вдома. Щонайменше, вона б уберегла його від тієї болючої рани на боці. І вже точно ніде б не тиснула і не натирала. Ві свого часу добряче постарався над нею.

— Це були добровольці, — пояснила Клер і глянула на Вільгельма. — Їх може бути ще багато в лісі. Союз призначив винагороду за твою голову.

Уілл несподівано усміхнувся. Оліверу досі було складно повірити, що цей Вільгельм і той якого він знав одна і та сама особа. А ще ж була Клер…

Він запав на неї з першого погляду. Але вона була як вітер: мінлива і невловима. Вони зустрічалися уже більше року, а він досі майже нічого не знав про цю руду бестію. Вона зникала і з’являлася тільки тоді, коли це було потрібно їй.

Могла тижнями не відповідати на дзвінки і повідомлення, а тоді виникнути на порозі, наче нічого не трапилось.

Ці стосунки не можна було назвати нормальними. Але з невідомих причин він досі не міг відмовитись від них.

Навіть зараз Олівер не міг відвести від неї погляду. Як завжди в його голові крутилося безліч запитань, але він знав, що на жодне з них не отримає прямої відповіді.

Щоразу коли він намагався дізнатися про неї більше, вона змінювала тему. Він навіть не був впевнений в тому, чи є у неї почуття до нього.

Він надіслав їй повідомлення перед поверненням додому, але вона навіть не відписала йому. Якийсь час Олівер чекав і сподівався, що вона раптом виникне на порозі, як завжди робила. Ось чому він був таким схвильованим, коли побачив Вільгельма в клановому маєтку. Він досі злився на себе за те, яким розчарованим тоді почувався.

Чого він точно не очікував то це побачити її серед тих, кого Союз вислав по їхні голови. Сотні сценаріїв пронеслися тоді в його голові, і він був більш ніж готовим померти сьогодні від її руки. Але вона і тут його здивувала…

— Можу тільки побажати їм удачі, — повернув його в реальність голос Вільгельма.

Олівер мимоволі здригнувся і розгублено подивився на чоловіка.

Вартовий, до слова, навіть не думав про те, щоб одягати броню. Та вона йому, здавалося, і зовсім не була потрібна. Він рухався настільки швидко і вправно, що жоден клинок не міг торкнутися його шкіри. Більшість противників навіть не могли встежити за його рухами.

— Це зараз не так важливо, — перебив їх Велемир, і Орест поряд із ним схвально рикнув. — Як нам пробитися до входу? Навіть беручи до уваги вас усіх, нас менше сорока. 

Гібрид відмовився від броні з очевидних причин. Вона би тільки сковувала його рухи. Те як досконало він контролював своє тіло справді вражало. Йому навіть не потрібна була зброя. Часткова трансформація, робила його руки і зуби смертоносною зброєю.

— Це я візьму на себе, — несподівано вклинився в розмову Дейн і пересмикнув плечима. — Давненько я не обертався повністю. Уже передчуваю, якою буде кріпатура завтра.

— Тобто крила це ще не все? — приголомшлено запитав Олівер і демон загадково усміхнувся.

— Не думаю, що це хороша ідея, — несподівано заперечив Маркус.

— Щойно моє тіло покриється лускою, її не зможе пробити жодна людська зброя.

— Ти знаєш, що це не так, — заглянувши брату в очі, мовив Маркус. — Минулого разу тобі знадобився тиждень, щоб повернути контроль…

— Це було шістсот років тому, — перебивши брата, обурився Дейн.

— Це мене і лякає…

— Добре, тоді що пропонуєш ти? — зайшов з іншого боку Дейн.

— Потрібно відволікти їхню увагу, — повернула розмову в потрібне русло Клер. Він ніяк не міг звикнути до цього її командного голосу. — Вони не знають, що ми перейшли на ваш бік. Насправді ми мали пропустити вас, а тоді оточити з-заді, тим самим замкнувши в кільце, але Бойд хотів вислужитися перед Дідриком.

— У нього завжди була погана звичка – недооцінювати ворога.

— Ти не далеко від нього втік, — глипнувши роздратовано на Вільгельма, зауважила Клер. — Якби попередив мене заздалегідь, я би привела більше людей.

— Я не допускаю одних і тих самих помилок двічі.

Клер невдоволено примружила очі. Деякий час вони невдоволено витріщалися одне на одного, доки в розмову не втрутився Велемир.

— Нам треба якось очистити шлях до входу, — накривши долонею плече дівчини нагадав він. — І нам знадобиться час, щоб відкрити прохід.

Дівчина судорожно вдихнула і знову зосередила свій погляд на карті.

— Двадцятеро стерегтимуть вхід, і Абрахам разом з ними. Ще по сорок осіб буде розташовано по обидва боки від входу. Вони знають на що ти здатен, — зиркнула вона знову на Вільгельма, — а тому усіма силами уникатимуть ближнього бою. Це буде довше, але нам доведеться обійти їх і зайти з флангів. Якщо вдасться заскочити їх зненацька, зможемо зруйнувати їхній стрій. Поки ми відволікатимемо їхню увагу, ви доберетеся до входу і під шумок увійдете всередину. Щойно прохід зачиниться за вашими спинами, ніхто і ніщо більше не зможе вам завадити.