Трояндовий Ельф

Анотація

У центрі цієї сповненої драматизму казки Г. К. Андерсена — крихітний ельф, який мешкає в пелюстках троянди та стає випадковим свідком жорстокого злочину. Коли підступний брат убиває коханого своєї сестри, маленька істота стає єдиним охоронцем страшної таємниці, передаючи правду крізь сни та зів’яле листя. Це історія про невидимий світ природи, де квіти мають душу, а справедливість знаходить шлях до винних навіть тоді, коли людське правосуддя безсиле.

Вашій увазі пропонується новий академічний переклад з данської мови, що максимально точно передає авторський стиль та дрібні деталі, які часто втрачалися в попередніх редакціях. Трагічна доля закоханих, містична сила жасмину та неминуча помста природи розгортаються у витонченому тексті, що відкриває знайому казку з абсолютно нового боку.

Трояндовий Ельф

Посеред саду ріс трояндовий кущ, який був зовсім вкритий трояндами, і в одній із них, найгарнішій з-поміж усіх, мешкав ельф; він був такий малесенький, що жодне людське око не могло його бачити;за кожною пелюсткою троянди він мав опочивальню; він був такий статний і прегарний, наче дитя, і мав крила від плечей до самих ніг.

О, які пахощі були в його покоях, і якими світлими та гарними були стіни! адже то були ніжні блідо-рожеві пелюстки троянди.

Цілий день він розважався у теплому сонячному промінні, літав від квітки до квітки, танцював на крилах летючого метелика і міряв, скільки кроків йому треба зробити, щоб оббігти всі великі шляхи та стежки, що були на одному-єдиному липовому листку.Те, що ми називаємо прожилками на листі, він вважав за великі шляхи та стежки;так, для нього то були нескінченні дороги! Перш ніж він закінчив, сонце зайшло; він і розпочав-бо так пізно.

Стало так холодно, випала роса і здійнявся вітер; тепер було б найкраще повернутися додому;він поспішав щосили, але троянда вже закрилася, і він не міг потрапити всередину — жодна-єдина троянда не була відкритою;бідний маленький ельф так перелякався, він ніколи раніше не був надворі вночі, завжди так солодко спав за теплими пелюстками троянд, о, це напевне стане його смертю!

На іншому кінці саду, він знав, була альтанка з розкішною жимолостю, квіти якої скидалися на великі розписані ріжки: в один із них він хотів спуститися і поспати до ранку.Він полетів туди. Тсс! Там було двоє людей: вродливий юнак і прекрасна діва;вони сиділи поруч і бажали, щоб ніколи у вічності їм не довелося розлучатися;вони кохали одне одного сильніше, ніж найслухняніша дитина може любити своїх матір та батька.

«Все ж ми мусимо розлучитися!» — мовив юнак. — «Твій брат не зичить нам добра, тому він посилає мене з дорученням так далеко — за гори та моря!

Прощавай, моя люба наречена, бо ти ж нею для мене є!» І вони поцілували одне одного, і дівчина заплакала й дала йому троянду;та перш ніж передати її, вона запечатліла на ній поцілунок, такий міцний і щирий, що квітка розкрилася: тоді маленький ельф влетів у неї й прихилив голову до ніжних пахучих стін;але він добре чув, як лунало: «Прощавай, прощавай!»і він відчув, що троянда знайшла місце на грудях юнака — о, як же билося там серце!: маленький ельф зовсім не міг заснути, так воно калатало.

Недовго троянда спочивала на грудях: чоловік дістав її і, поки йшов наодинці крізь темний ліс, цілував квітку так часто й палко, що маленький ельф мало не був розчавлений на смерть;він відчував крізь пелюстку, як пашіли вуста чоловіка, і сама троянда розкрилася, наче під променями найсильнішого полуденного сонця.

Тоді з'явився інший чоловік, похмурий і розлючений — то був злий брат тієї красуні;він витягнув великого й гострого ножа і, поки інший цілував троянду, лиходій заколов його на смерть, відтяв йому голову і поховав її разом із тілом у м'якій землі під липою.

«Тепер він забутий і зник навіки», — подумав злий брат; «він більше ніколи не повернеться.

Він мав здійснити далеку подорож через гори та моря, а там легко можна втратити життя, що з ним і сталося.

Він більше не прийде, а мене моя сестра ніколи не наважиться про нього спитати».

Тоді він згріб ногою зів'яле листя на розриту землю і пішов додому крізь темну ніч;та він ішов не сам, як йому здавалося: маленький ельф слідував за ним, причаївшись у зів’ялому, згорнутому липовому листку, що впав лиходієві на волосся, коли той копав могилу. Зверху була насунута шляпа, тож усередині було зовсім темно, а ельф тремтів від жаху та гніву через цей мерзенний злочин.

Удосвіта злий чоловік повернувся додому; він зняв шляпу і ввійшов до опочивальні своєї сестри; там лежала прекрасна, квітуча дівчина і бачила уві сні того, кого вона так палко кохала і хто, як вона тепер вірила, йшов через гори та ліси; і злий брат схилився над нею, огидно зареготавши, як може сміятися лише диявол;  тоді зів’ялий листок випав з його волосся просто на ковдру, та він того не помітив і пішов геть, аби й самому трохи поспати в ранковий час.

Але ельф вислизнув із сухого листка, пробрався у вухо сплячої дівчини і розповів їй, ніби уві сні, про жахливе вбивство, описав їй місце, де брат убив його і поклав його тіло, розповів про квітучу липу поруч і мовив: «Аби ти не подумала, що все розказане мною — лише сон, ти знайдеш на своєму ліжку зів’ялий листок!» — і вона справді знайшла його, коли прокинулася.

О, як же вона вмивалася гіркими сльозами! І нікому не наважувалася повідати про свою тугу. Вікно цілий день було відчинене, маленький ельф міг легко вилетіти в сад до троянд та всіх інших квітів, але він не мав духу покинути зажурену.