Я знаю про них небагато. Лише, що вони близнята, старші за мене на п'ять років. Але це повні протилежності! Теодор - добрий, відважний та розумний хлопець, який все вирішує мирним шляхом. А от Реймонд - підступний, хитрий і корисливий. Але хто знає, чи можна вірити чуткам.
Я ніколи не бачила їх на власні очі, але зараз, поки моя мама пробувала підібрати правильні слова привітання для таких високошанованих людей, у мене появився такий шанс.
Перше, що я помітила - те, що вони дуже високі. Я трішки нижча за матір, але і від неї вони вищі на добрих дві-три голови.
Мама смикнула мене за рукав форми, і я зрозуміла чому. Треба вклонитися. Я зробила середній поклін після неї й видавила з себе посмішку.
- Вітаю вас, Теодоре і Реймонде Бекінгеми, ясне майбутнє нашого королівства, - сказали ми в один голос. - Ми дуже раді, що ви завітали на наш прийом! - добавила вона.
Я хотіла запитати, що вони роблять на другому поверсі, але вчасно зупинилася. Потрібно контролювати себе при людях, що вищі статусом.
- Проходьте, будь ласка, у бальну залу. На фуршетах ж закуски, які привезені з заморських країн. Ви обов'язково маєте це спробувати! - я хотіла якнайскоріше позбутися їх, бо мені треба з матір'ю дещо обговорити, а головне - переодягнутися.
- Ви прекрасні, міледі, - сказав Теодор.
"Щоо?"
- Кхм, спасибі. Однак я не варта такої похвали. Залишіть її для кращих дівчат, - я усміхнулася.
Мати на мене зиркнула, і я зрозуміла, що моя відповідь прозвучала надто різко. Інші дівчата в цьому випадку зашарілися б і відвели погляд. Я зробила помилку, повелася не так, як усі.
"Стоп. Не так, як усі? А чому я маю поводитися, як усі? Я не хочу бути сірою масою".
До цього всього у мене зараз не дуже відповідний вигляд.
"Потрібно негайно їх позбутися!"
Але мене випередила мама:
- Теодоре і Реймонде Бекінгеми, вибачте, будь ласка, нашу грубість, але зараз нам треба побути сам на сам.
"Дякую мамо! Якщо вони мене не слухають, то, може, тебе послухають".
- Звичайно! Це ви нас пробачте. Ми не хотіли Вас з дочкою затримати. До зустрічі на танцювальному майданчику! - сказав Теодор і підморгнув мені.
"Який танцювальний майданчик? Я хочу лягти в тепленьке ліжко й не вставати".
- Дякую за розуміння! Ми зараз повернемося, - сказала мати, вклонилася й пішла до моєї кімнати. Я вклонилася і теж пішла.
Коли ми зайшли в кімнату, мене охопило чи то збентеження, чи просто моя інтуїція нарешті прокинулася. Я відчувала, що в кімнаті щось не так. Але що саме? Все ніби на місці. Проте на це часу немає, є важливіші речі. Мама різким рухом руки відкрила мою шафу й витягнула першу достойну сукню. Вона була темно-вишневого кольору, навіть можна сказати, що кольору троянди. Я похапцем зняла форму, наділа сукню й відповідні туфельки. Застібнути корсет ззаді мені допомогла моя фрейліна Лулу. Весь цей час мати стояла спиною до нас і чекала, поки ми закінчимо. Я одягнулася, Лулу зробила мені легкий макіяж. Але головне - вона підібрала помаду кольору моєї сукні. Я сама здивувалася, як вона пасує, коли подивилася на себе в дзеркало.
- Ви закінчили? Нас чекають гості, - холодним тоном сказала мама.
- Так-так, уже йду, - відповіла я.
Я вийшла за нею і елегантно пройшлася сходами, як це личить леді. Всі погляди були прикуті до мене, що я аж зніяковіла.
Коли ми спустилися, мама пішла розмовляти з іншими світськими дамами, а я попрямувала до фуршету.
"Хоч щось у цьому всьому є добре! Можна смачно поїсти"
Але не встигла я підійти до фуршету, як мені перегородили дорогу двоє чоловіків.
"Знову? Чому вони саме до мене причепилися?"
Вони витріщилися на мене, і я вже було подумала, що розмазалась помада чи сукня забруднилася, але Реймонд мене випередив.
- Дозвольте запросити на танець найпрекраснішу і найкращу дівчину у світі, - він галантно вклонився, а потім взяв мою руку й трохи різко її поцілував.
"?!"