Трояндова Залежність

Розділ 1. Неочікувані обставини

Сьогодні я, як завжди, прийшла додому о сьомій вечора. Вже почало темніти, і в маєтку засвітилися перші віконця, у яких було видно людей. Багато людей. Вони розмовляли, маленькими ковтками відпивали вино з бокалів і танцювали. Що я пропустила? Невже сьогодні якесь свято, і мати запросила гостей? Не може бути. Вона завжди мене попереджає, тому що я - молода незаміжня аристократка, якій до кожного балу треба заздалегідь готуватися, щоб справити на оточуючих гарне враження. Як мені це набридло. Ці постійні бали, вишукані сукні, залицяння заздрісних аристократів, які хочуть через одруження зі мною забрати собі багатство роду Честер. Я хочу спокійного життя. Але якщо я народилася, як Наомі Честер, то я маю з гордістю носити це ім'я.

Аж ось вхідні двері відчинилися, і я побачила високу постать вже немолодого дворецького Джона (ми його так кличемо, але повне ім'я - Джонатан). Я ще б довго стояла під будинком, якби він мене не покликав.

 - Леді Наомі! Чому Ви тут стоїте в такий прохолодний літній вечір? Заходьте, а то ще, не дай Боже, захворієте, - по його обличчю майнуло занепокоєння, і я йому піддалася.

Джон працює тут від мого народження. Він добра, чесна та справедлива людина. Його всі поважають. Навіть моя мати. Джон високий, худорлявий; його сива борода легко спадає на піджак, а волосся - охайно зачесане назад. Одягнений він, як звичайний дворецький, але від інших його відрізняє брошка у формі квітки. Він мало про неї розказував, та я знаю, що її подарувала його кохана жінка, яку він втратив.

Так от, я підійшла до Джона й він галантно відчинив переді мною двері. Я заклякла. В домі було так шумно, що спочатку мені навіть вуха заклало. Музика грала, багаті аристократи танцювали, але, помітивши мене, почали перешіптуватися. Я зрозуміла, чому вони говорять, поглядаючи на мене зверхніми поглядами. Я не була святково вдягнена, а буда вдягнена по-робочому. Й на фоні цих пишних блискучих суконь і вишуканих костюмів, моя форма (я працюю королівським секретарем, а туди не дозволено вдягати сукні) виглядала жахливо. Чому мати мене не попередила? Хочу провадитися крізь землю.

Он вона швидко до мене йде, але, судячи з виразу її обличчя, вона злиться. Чому вона злиться? Це я маю злитися. Мама підійшла до мене й ласкаво усміхнулася (я знаю, що вона це зробила награно, щоб інші не помітили, що щось не так. Однак становище все одно було критичним).

 - Мила Наомі, давай швиденько підемо до твоєї кімнати, щоб ти відповідно вдягнулася, - вона взяла мене за руку й потягнула на другий поверх. Мати по сходах летіла, наче птах, а я за нею спотикалася, як підстріляний горобець.

Раптом зверху, на другому поверсі я побачила двох чоловіків. Стоп. Що вони роблять на другому поверсі? Гостям туди вхід заборонений, бо там знаходяться наші кімнати. По розкішному одязі й гербі на рукавах оксамитових піджаків я одразу їх упізнала. Теодор та Реймонд Бекінгеми.

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше