Правильні слова

Ще довго йти? Не центр міста, а якісь джунглі. Хтось схибнувся на озелененні. Знову свербить плече так, що хочеться здерти шкіру. Чухаюсь через худі, мов прокажена.

Сірий пес сідає. Це типу привал? Ми нікуди не прийшли. Кругом ліс і досить темно, на грані видимості наче якийсь вогник. Він двоїться у собачих очах. У моїх, мабуть, теж, тільки я не бачу.

- Нам туди, Вова Три Слова? - задерикувато питаю мовчазну тварину, щоб було не так страшно. - Сам здогадайся, що це за слова. Чого такий радісний? От зараз збіжаться злі вовки й нас з тобою з'їдять. Знаєш, які вони голодні? Тут немає магазинів з кормом для хижаків. Бігаю я так собі. Ти хоч втекти зможеш, поки мене їстимуть.

Вовк трохи відійшов і став. 

-Та йду вже, нічого оглядатися. Куди я без тебе? -  вперто продовжую говорити з істотою, що не може відповісти.

Ліс якийсь дикий. Жодної стежки, дерева покручені, кущі шарпають одяг. Вогник все ближче. Я майже знаю, що зараз побачу. Сни пам’ятаю до холоду в кістках.

Так і є. Невелика галявина. Стара каплиця з прочиненими дверима, з них лине тьмяне світло. Слідів навколо немає. Та крилаті не залишають слідів. Може краще піти далі, що я забула в тій напіврозваленій каплиці? 

Ну як що. Тут померла моя мати, звідси кудись потягли батька. Чи живий він ще? Каплиця  мені не подобається. Молитися не вмію, тутешніх богів не знаю. Песик Вова тягне за рукав.  Чого ви всі мене кудись тягнете, що вам від мене треба? І так рука вже просто палає,  зараз дим піде, а він ще шарпає.

 І справді димом тягне, з каплиці до речі. Чого вже боятися. Подивлюся. Все одно вечір пропав, тату на повноліття не буде, хоч погріюся.

Двері риплять, як в страшних казках. Посеред підлоги заглибина, в ній стоїть звичайна бочка, а в ній зовсім не казково горять звичайні дрова. Дим виходить в отвір у даху, явно не задуманий архітектором.

Так собі кіно. А де спецефекти, бюджет не дозволяє? Тут темрява за освітленим колом наче густішає і від неї відділяється спецефект на всі гроші разом з гаманцем. Хтось у чорному балахоні  мовчки виступає з пітьми. Дві жарини світять червоним на місці очей.

Що ж, дами вітаються першими.

- Привіт, я Ружена, цей собака привів мене сюди.

- Вітаю тебе, Ружено, на землі твоїх предків. - голос наче в моїй голові, а не у вухах - Якщо ти зараз скажеш правильні слова, дещо закінчиться, а дещо інше почнеться. Якщо ні, цей вовк відведе тебе додому.

Оце шавкотіння - вовк? Нічосі. Якось не так собі їх уявляла.

- Кажи перше, що спадає на думку,  і не хвилюйся. - віддається луною в голові -  Ніхто тут не отримує місію не по силі.

Сходила за татушкою називається.

Мені просто сниться дурнуватий психологічний тест. Ну і скажу, скоріше прокинуся. Але не ті слова, що перші спали на думку. Я дівчина з дуже пристойної сім’ї, мені не все можна говорити вголос. Тож обираю другий варіант. Я - генератор випадкових слів. Ніякого Фрейда, переходу на особистості й матюччя. Щось красиве й динамічне.

- КРИЛА,ТРОЯНДА, ГНІВ. Де тут вихід, прекрасний незнайомцю?

Зливок мороку у чорній сутані пригашує погляд, наче закриває повіки на знак згоди. Підпливає до песика-вовка. І дві неоковирні постаті перетворюються на одну - високого хлопця з наїжаченим  волоссям і хижими очима.

- Тільки я не Вова, запам’ятай це, як хочеш миру між нами.

- Це було замість драсті? Зостав свій мир собі. У мене за планом  тату у вигляді троянди на плечі. Поки її не буде, нікуди не піду.

Він злісно шкіриться. Ого, які зуби! Раптом опиняється біля мене, хапає рукав худі й смикає в різні сторони тканину. Брутал мамчин. У нас за планом еротична сцена? Неочікувано.

Ні, любі глядачі. Якось іншим разом.  А зараз рукав  тріщить, нерівно рветься  й оголює мою руку майже до ліктя. І мені забиває подих. Вона там!

- Ну що, скажеш не така?

- Така. - мій голос захрип від захвату - І що тепер?

Він вдихає запах, що наче справді лине від квітки, чи мені здалося? Потім схвально киває.

- Тепер плати.

- А, так еротична сцена все ж буде?