Розділ 7 Майбутнє якого не буде

- Тобто ти хочеш сказати, що коли вдруге втратила свідомість, бачила майбутнє - налетіла на мене Ді.

- Звичайно, дурна я, не використатии дар, коли можна. 

- І що там? - це Бет.

- Хоч плач, хоч смійся. Почну. Нам почали приходити квіти і записки. Кожній з нас ті які вона любить. Тобі - Ді - конвалії. Мені - тюльпани, Бет - ромашки, Кларі - лілії. 

- Чарами взнав? І це ж вже теж є.

- Скоріше всього. Так от, в мене там часто згадувалися крила. А знаєте для чого це все було? 

- І?

- Крилатий, його анімагічна форма  - горобець. Тоді я зрозуміла хто він.

- Тобто там не було того, що зараз.

- Ага, Ді, ми вже все і так змінили. Твоє і Клари майбутнє не бачила, а от Бет

- Може краще не кажи.

- Вибач, але потрібно. 

Бетані

Ела дуже хороша людина, але інколи.

Не розумію чому те так важливо, якщо потрібно шукати Тезу.

Але, кому потрібна моя думка.  Магічно було зроблено, що могли чути мої думки, мене з майбутнього. 

Ось вже скільки днів ми не знаємо де Теза. І це жахливо, хоча найбільше дружать Ді і Те, а я більш спокійніша за них, але стараюся бути схожою на них.

- Ти що подруга, ми дружимо з тобою просто через те що ти наша подруга. 

Адріана в підтвердження своїх слів обняла Бет.

- Та я навіть не знаю чому там так думаю. Зрозуміло тепер мотив Ели.

І хоч ми подруги - ми всі різні.  І дивно, що в нас скільки років дружба.

- Подруго ну що за песимізм. 

- Такий, що поробиш. 

А взагалі я любила самотність. Хоча, я справді могла бути різною, і цим була схожа на Елу. 

Сьогодні почали приходити записки і квіти -  ромашки. Я читала, що там писало, нічого цікавого.

- Шкода, не можна побачити.

- А вам і не потрібно. Чорна ромашка і листок де одна за одною з'являлися букви.

"Ти хочеш здаватися сильною, але це не так"

Чомусь здалося, наче почула це в думках, і стало страшно.

"Ти боїшся? Не заперечуй, я відчуваю, твій страх, але я не заподію тобі шкоди, Бет"

Спогад закінчився. Ела чомусь посміхалася. 

- Ти щось знаєш?- спитала. 

- Здогадуюся, і нам час. - вона була якась дивна.

- Але хіба ти знаєш куди? 

- Так, це його будинок, здається я розумію, що до чого, але ще не точно. Потрібне підтвердженя.

 Але ідемо, бо хто його знає, що там з Тезою і Теєм.

-Так, пішли.- Ді була готова до дій.

- Так. Час настав!