Глава 26

Розалія

- Мила, відчиняй! - сказав Артем крізь двері своїм голосом з легкою хрипотою, який колись зводив мене з розуму.

Я не відчиняла. Мені було страшно. Що буде, коли я відчиню? Що йому потрібно від мене? Наші шляхи давно розійшлися, а тут він знову з'являється.

- Що тобі потрібно від мене? - голосно запитала я, аби він почув.

- Ho capito che la mia vita senza di te non è niente. (переклад з італійської: Я зрозумів, що моє життя без тебе - це ніщо.) - відповів він мені впевненим тоном.

Так я і повірила йому. Зате моє життя без нього нарешті почало налагоджуватися і я почала саме жити, а не існувати.

- Йди геть! Я не хочу мати з тобою нічого спільного, ти не розумієш?!

- Мила...

- Припини!

- Розалія, відчиняй або ж буде гірше! - суворо та грубо заговорив він. О ні, після такого я тим паче відчиняти не збираюся!

- Провалюй звідси! - прошипіла я та пішла на кухню. Досить цих тупих розмов.

Він ще декілька разів стукав та дзвонив у двері, але я не реагувала. Ззовні не реагувала. А всередині мене кипів вулкан, який скоро зірветься і я не стримаюся та зроблю те, що мало зробити вже давно.

- Ти знаєш для чого я тут! Віддай те, що мені потрібно!!! - кричав хлопець так голосно, що його було чутно навіть за дверима.

О ні, я не віддам це. Я використаю це тоді, коли настане час.

***

Зранку я почувала себе на дуже добре, тому написала Перскотту і Макару, що до університету не піду. Перший одразу ж почав розпитувати, що сталося, а другий спокійно відреагував. Приємно, що мій хлопець хвилюється за мене. Так як я не пішла на пари, вирішила раніше зустрітися з Валею і забрати свого песика раніше. Дівчина погодилася і ми домовилася через дві години зустрітися в парку неподалік звідси. Я почала збиратися і при цьому не забувала періодично поглядати у вікно. Страх, що Артем прийде ще був, тож...не варто забувати його. Особливо після того, як я вчора сильно розлютила його. 

Коли я вже вийшла з будинку і пішла на зустріч з двоюрідною сестрою, Артема ніде не було. Дякувати Богу! Це справді змусило мене розслабитися і не думати про нього. Натомість мої думки були зайняті тим, що мій батько давно не цікавився мною. Дзвонив він мені останній раз місяць тому, а писав два тижні тому. Невже йому взагалі не цікаво, як я живу? 
Коли я підійшла до місця зустрічі, то Валя вже чекала на мене. Паріс одразу кинувся до мене, а я міцно обійняла свого улюбленого песика.

- Мій милий Паріс, як ти? - поцілувала його та поставила на землю. Песик радісно загавкав і почав бігати довкола мене.

Я підійшла до Валі і теж обійняла її. Дівчина помітно схудла, але все ще лишалася красивою та впевненою у собі.

- А ти як тут? - поцікавилася я.

- Не повіриш, але моє життя почало налагоджуватися. - посміхнулася вона.

Насправді життя у Валі складне і їй не позаздриш. Батьки померли, коли їй було десять, тоді вона прожила вісім років у дитячому будинку і у вісімнадцять вийшла звідти. Заради вона навчається і я бачу, що вона змирилася зі своїм тяжким життям. Адже, до того ж, викладачі в дит будинку були жахливими. Я приходила раз у два тижні до дівчини і бачила, як вони ставляться до дітей: пихато, владно і немов до тварин. Мені було дуже шкода сестру, але я не могла нічого вдіяти. Тато був категорично проти, аби забирати її, адже як він казав: «Це не наш тягар».

- Зараз у мене життя чудове і я насолоджуюся ним. - промовила Валя та подивилася кудись вдалечінь.

- Я дуже рада за тебе. - поклала свою руку на її руку і міцніше стиснула, аби показати, до я поруч.

- А ти як? Чула, що в тебе з ось з'явився, розповідай! - зажадала сестра та подивилася на мене.

Цікаво від кого вона могла це чути?

- З'явився. - кивнула я. - Він приїхав до нас в університет по обміну з Америки. Спочатку дратував мене сильно, а потім я захоплювалася ним і не встигла зрозуміти, як закохалася. Зараз ми пара і я щаслива з ним. - я говорила від серця, це було так щиро. - Ми кохаємо один одного і я не знаю, що може роз'єднати нас.

Валя, як заворожена дивилася на мене і в її щасливих за мене очах я побачила тінь заздрості і захоплення.

- Це прекрасно! - щиро сказала дівчина та обійняла мене. Паріс у цей момент запригнув мені на коліна і я почала гладити його. 

Ми ще поговорили з дівчиною, а потім розійшлися хто-куди. Я спочатку прямувала додому, але потім побачила, як дві дівчинки-підлітки йшли вулицею, сміючись та їли морозиво. Одразу захотілося відчути цей холодний смаколик у себе в роті, тому я пішла в магазин. Паріс в цей час був на вулиці, прив'язаний. Я швидко обрала своє улюблене морозиво - ванільне і ми вже з покупкою пішли додому. 
Вирішила влаштувати собі день кіно з морозиво, тому вже вдома увімкнула собі якийсь детектив та почала дивитися його, наминаючи смачне морозиво. Але вже через декілька годин мені прийшло дивне повідомлення на телефон. Я одразу вимкнула фільм та взяла телефон до рук. Надіслали якесь фото. Відкрила його. Очі швидко пробігтися екраном смартфона. Що це за?... Мені надіслали документ про судимість Перскотта, який нібито п'ять років торгував наркотиками. Перскотт - наркодилер? Що це означає? Він справді це робив? Але чому ніде не сказано, що він просидів у в'язниці три роки?
Я швидко набрала номер свого хлопця...досі не вірю у все це. Як таке можливо? Чому він не розповів мені? Боявся осуду? Я думала у стосунках довіряють один одному і розповідають усе, особливо таке.

- Так, rose? - взяв слухавку Перскотт.

Я довго збиралася з силами, аби не накричати і не злякати його.

- В тебе вже завершилися пари? - запитала я на диво спокійно.

- Ще одна, а що?

- Ти можеш після неї приїхати до мене?

- Щось сталося? - тривожним тоном спитав він.

Чорт, сталося! Але не зі мною!

- Ні, просто скучила. - впевнено промовила я.

- Так, звісно.

- Тоді до зустрічі. - і одразу поклала слухавку.