Глава 23

Розалія

Я вирішила не звертати увагу на те повідомлення, а краще насолоджуватися життям. Ще нерви буду псувати через колишнього!

- Що ми будемо сьогодні робити? - запитала я у Перскотта після сніданку в номері.

- Хм... - мій хлопець обернувся до мене. - А я знаю що. - його загадково посмішка підігрівала в мені інтерес.

- І? Що це буде?

- Дізнаєшся пізніше, а поки пропоную сходити декуди ще. - підморгнув мені.

Ці його секрети та сюрпризи! Ох!

- Ну гаразд, я пішла збиратися. - посміхнулася.

- Давай. - кивнув мій хлопець.

Що саме одягати я не знала, тому вирішила найпростіше - чорні велосипедки та довгу блакитну футболку. На ноги взула кросівки і волосся лишила розпущеним. Макіяж зробила ледь помітним і готово. Просто, але зі стилем, як я і люблю.

Ми вийшли з готелю і Перскотт кудись нас повів. Я лише йшла поруч, розмовляючи з ним та оглядаючи всю красу цього міста. Чомусь зовсім не хотілося їхати назад. Тут мені так подобається!

Весь день ми провели разом, спочатку ходили на фабрику морозива, потім на пляж, де провели весь залишок дня. Мені так подобалося проводити час із своїм хлопцем, що не хотілося, аби день закінчився. Та, на жаль, після такого класного дня, ми повернулися в номер і втомлені заснули. Проте, вже наступного ранку на нас чекала несподіванка. Виявилося, що сьогодні день народження Лілії. Про це я дізналася зовсім випадково, але дівчина запросила нас на свою вечірку у себе вдома.

- Клас! Але потрібно ще купити подарунок. - сказала я посеред сніданку, коли ми всі снідали.

Сьогодні у нас вийшов спільний сніданок з усіма: Макаром, Кирилом, Мариною та мною і Перскоттом. Лілія надіслала запрошення абсолютно всім, але Марина не хотіла йти на її свято.

- Який сенс? Хто вона нам взагалі така? - скептично запитала дівчина, закотивши очі, коли ми почали пропонувати варіанти подарунків.

- В сенсі хто? - не зрозуміла я. - Подруга. Особисто мені.

- Всім нам. - виправив Кирило.

- Та невже? - Марина у своєму дусі, нічого не скажеш ще.

Я вирішила не продовжувати з нею дискусію, бо ні до чого хорошого це все одно не призведе, а краще будемо обирати подарунок.

- Я пропоную подарувати щось реально класне. Можна скинутися і від всіх один, але великий і хороший подарунок подарувати. - запропонувала та оглянула всіх.

Ніхто не був проти, тому ми стали думати, що ж таке подарувати.

- Може щось пов'язане з музикою? Вона ж співачка. Там якесь обладнання. - знизив плечима Кирило.

- Можна. - погодився Макар та посміхнувся. - Цікаво її реакція.

Марина на це лише пирхнула та закотила очі.

- Але ж ми не знаємо, що в неї є, а чого немає з того обладнання. - сказала я.

Всі задумалися. Чорт. Як складно!

- Пропоную подарувати квитки на її улюбленого співака чи там гурту. - запропонував Перскотт. - А хтось інший якісь інструменти для музики.

- Непогано. - визнала я.

***

Вже о шостій вечору ми всі їхали на вказану адресу, яку нам надіслала Лілія. Було цікаво побачити, як вона живе і взагалі її в повсякденному житті. Адже ми з нею не так часто спілкуємося, а вже через тиждень доведеться повертатися в Україну. Варто провести ці дні максимально насичено та незабутньо. Не хочеться повертатися, але дім - це дім. Нічого не замінить рідної домівки. Проте, спокою моїм думкам не дає те, що в Україні мене чекатиме колишній. Він так сказав. Та це не означає що це правда, тому можливо, не варто так перейматися. Але мені зовсім не хочеться зустрітися з ним.

- Приїхали. - раптом сказав водій таксі і ми всі швидко почали виходити з авто.

Нас зустрів білосніжний двоповерховий будинок від нього лунала гучна музика та крики. Я оглянулася навколо. Тут ще був басейн поруч з яким стояли молоді люди.

- Нічогенький у неї будинок. Це співаки з ресторану стільки заробляють? - заговорив Макар поруч.

Я промовчала. Не знаю звідки у Лілії стільки грошей, та й це не моя справа, тому просто пішла всередину будинку. Одразу бачу багато народу, які веселяться та танцюють. Невже це всі друзі Лілії?

- Де ж іменинниця? - запитав Кирило, я знизила плечима.

Ми пройшли далі від входу і поруч з якимось хлопцем стояла виновиця свята. Всі ми попрямували до неї. Коли вона нас побачила, то мило посміхнулася.

- З днем народження! - крикнули ми та вручили їй подарунки.

- Дякую. Рада, що ви прийшли. - Лілія обійняла кожного по черзі, але на Макарові затрималася, немов хотіла довше обіймати його.

Що між ними? Обернулася до Марини, яка без бажання, але прийшла сюди і зараз спопеляла поглядом Макара і Лілію. Як все складно...Мимоволі поглянула на Перскотта та посміхнулася йому, він обійняв мене за плечі.

- Почувайте себе як в дома. - заговорила Лілія. - Народу багато, але нічого страшного. Вечірка має бути класною.

- Це всі твої друзі? - поцікавилася я, скептично оглянувши присутніх.