Глава 11

Перскотт

Посмішка так і не сходить з мого обличчя, поки я прямую до свого авто, яке припаркував неподалік від дому Розалії. Я радий, що вона також летить до Америки на практику.

Чую, як мені хтось дзвонить, дістаю телефон. Джейк.

- Hello, shit. - вітається він, закочую очі.

- Сам такий. - відповідаю та заводжу двигун.

- Куди їдеш чи звідки? - ставлю телефон на підтримувач і вмикаю камеру, як і друг.

- Я був в гостях у друга. - брешу.

Чорт, я вже починаю брехати своєму найкращому другові. Якщо я сказав би «у подруги», то той точно подумав би про щось інше, а не просто розмову.

- Якого це ти там друга тобі завів? - прискіпливо цікавиться.

Бачу, що Джейк зараз лежить на ліжку та дивиться телевізор. Вау, невже він вирішив хоч одну ніч провести без дівчини у ліжку?

- Непоганий хлопець. - знизую плечима. - Ти краще мені скажи, що там сталося, що ти сам, а не з дівкою якоюсь?

- З чого ти взяв, що я сам? - звів брову. - Вона поки пішла купити вина, а я ось чекаю на неї. - знизує плечима, немов це така буденна справа, хоча для нього так.

Ще хвилин десять ми поговорили, а потім Джейк попрощався, бо та дівчина вже повернулася і він став зайнятим. Я ж поїхав не додому, а до місцевого клубу. Захотілося розслабитися. Приїхав, припаркував авто і зайшов усередину. Все як і має бути: гучна музика, яка проникає під шкіру, що розслабляє, багато людей, алкоголь, сигарети, нічого нового. Прямую до бару.

- Стакан віскі, будь ласка. - кажу бармену, той киває і йде його наливати.

Оглядаюся, всі танцюють або п'ють. Обертаюся праворуч і помічаю знайомий силует, коли хлопець обертається до мене обличчям, розумію, що це Макар, він танцює з олією дівчина, яка теж їде з нами до ЛА, здається її Марина звати. Вони танцюють, а рука хлопця лежить на її талії. Ого!

- Ваше замовлення. - звертається до мене бармен, я киваю.

Відпиваю віскі та спостерігаю за цією парочкою. Цікаво, як вони тут взагалі зустрілися? Невже хтось вже починає шукати собі «подружку» на час подорожі до Америки? Не очікував від Макара...Допиваю свій напій і розплачуюся. Виходжу з клубу та сідаю у своє авто. Чорт, я ж випив...Та байдуже, нічого не станеться, тут їхати то п'ятсот метрів буквально. Заводжу двигун і без пригод добираюся до будинку. Паркуюся і йду у свою кімнату.

***

Розалія

Аеропорт.

Ніколи не любила тут знаходиться, цей шум літаків, постійно перевірка, очікування літака протягом трьох, а то й більше годин, валізи. Проте, я тут, в аеропорту.

Сьогодні ми вилітаємо до Америки і я ніяк цього не можу дочекатися. Так хочеться зануритися в атмосферу ЛА, я багато про це місто прочитала вчора і пишуть, що воно одне з найкращих в Америці. Ну все, Інстаграм буде повний фоток і сторіс!

- Ну, що ви готові? - запитав Кирило, коли ми всі нарешті пройшли всі перевірки та сіли в залі очікування.

Наш літак маю бути через дві години, тому лишається лише чекати.

- Та-а-ак, хочу скоріше прилетіти вже. - відповідаю та відпиваю своє айс лате.

- Там буде very cool, я вам це обіцяю. - каже Перскотт, який чомусь сів поруч зі мною, хоча там мав сидіти Мак, але той захотів посидіти поруч з Мариною і вони сіли навпроти.

Дивно. Щось відбувається між Макаром і Мариною...Або я просто себе накручую. Натомість Кирило сів поруч зі мною з іншого боку.

- Пропоную зняти сторіс! - кажу я та дістаю телефон.

- Так і знав, що ти це скажеш! - посміхається Мак і відкладає свій бургер.

Ми стаємо поруч так, аби всі потрапили в кадр.

- Посміхніться! Готово!

- Не забудь нас відмітити! - сміється Марина.

- Окей, окей. - киваю та починаю відмічати всіх при цьому не можу стримати сміх, коли дивлюся на фото яке у нас вийшло.

Який підпис поставити? О, знаю! «From the best to the best city!» (переклад з англ.. «З найкращими до найкращого міста!») Все, публікую.

- О, бачу твоє сторіс. - каже Кирило.

Одразу помічаю, що він на мене підписався, як і Марина.

- Стій, у тебе аж п'ятсот тисяч підписників? - дивується Кирило, о так, я чекала на ці слова.

Посміхаюся.
- Так, я виставляю туди все зі свого життя і розповідаю про себе. - киваю. - Приблизно за пів року у мене і з'явилося цих п'ятсот тисяч.

- Ух ти, класно.

Дивлюся краєм ока на американця, який з кимось переписується. Розо, читати чужі листування не можна! Але я все ж глянула з ким він листується і це виявилася якась Сара. Відвернулася. Пф, дуже то й треба! Нехай і далі з нею переписується. Повернулася до Кирила, який грав у якусь гру на телефоні.

- Слухай, а на якому факультеті і курсі ти навчаєшся? - поцікавилася і помітила, що Перскотт підсунувся ближче. Ти диви! Все йому треба знати!

Кирило відклав телефон і повернувся до мене, він легенько посміхався, а його зелені очі дивилися просто в мої.

- Я на п'ятому курсі дизайнера інтер'єру. - відповів. - А ти? Я лише знаю, що ти навчаєшся на дизайнера одягу і це добре помітно, бо твій стиль мені дуже подобається.

Оу, невже фліртує зі мною?

- Дякую. - сором'язливо заклала пасмо волосся за вухо. - Я на четвертому курсі.

- Скажи, ти не займаєшся там моделінгом чи чимось таким? - цікавиться, а я трохи хмурюся, бо не розумію до чого тут це. - Не дивуйся, просто ти така гарна, а твоя фігура - це просто мрія для фотографів.

Посміхаюся ширше. Помічаю, що Скотт вже й телефон відклав.

- Ой, дякую, аж засоромив. - відводжу погляд соромлячись. - Але так, я працюю моделлю для журналів.

- І для Playboy теж? - грає бровами, я легенько його вдаряю по плечу.

- Ні, звісно! - сміюся.

- А чому ні? Думаю багато хто подивився б на тебе, а?

- Кирило!

- Гаразд, гаразд, я жартую. - посміхається ще ширше хлопець і я підмічаю, що посмішка йому дуже личить.

Беру свій напій і ловлю губами трубочку, Кирило за цим уважно спостерігає, я п'ю свій напій.

- Слухай, Розо, ти б не хотіла... - починає Кирило, але його перебивають.