Глава 8

Перскотт

- Скотте, то ти будеш брати участь у цьому? - питає батько, коли ми сидимо у його кабінеті, після оголошення директора.

Весь університет тепер лише і говорить про поїздку до якогось штату Америки, аби там отримати практику з дизайнерства. Тепер старший Лонг тільки те і робить, що вмовляє мене. Я сам, то наче і не проти, але не впевнений, що воно мені потрібне.

- Okay, okay, no problems. - зводжу руки до гори та роздратовано закочую очі, бо вже дістали ці його вмовляння.

- От і молодець! Це прекрасна можливість для тебе. Плюс на два тижні повернешся до Америки.

- Я тільки-но з неї. - роздратовано кажу та дивлюся у вікно.

Листя починає опади. Гарно, хоч бачу таке рідко, лише коли приїжджаю до України, бо у нас в Америці такого немає.

- Піду анкету візьму.

Батько киває і я спокійно встаю та йду в сторону кабінету декана факультету. Помічаю, що багато хто стоїть з анкетами та вже заповнює їх. Цікаво, а Роза буде брати в цьому участь? Хоча яке мені до цього діло. Підходжу та беру анкету, прямую до аудиторії, аби там спокійно сісти та заповнити її. Займаю вільне місце і починаю писати інформацію про себе. Помічаю, що якась дівчина підходить до мене і нахабно сідає поруч. Здіймаю брову й обертаюся до неї.

- Ти нічого не переплутала? - стримано запитую та відвертаюся від неї.

Ця брюнетка дістає яскраво-червону помаду і нафарбовує нею й так яскраво нафарбовані вуста. Потім голосно ставить помаду на стіл та обертається до мене. Показово це все.

- Ні, я сіла якраз туди, куди та хотіла. - солодким голоском відповідає та заглядає у мою анкету. - О, ти теж вирішив взяти участь у цьому?

- Як бачиш. - сухо кажу.

Брюнетка легенько посміхається і підсовується трохи ближче, не занадто, відстань між нами ще безпечна.

- Я теж беру участь. Впевнена, що виграю, тому навіть паритися не буду. - пафос від неї, аж пре. - Мене, до речі, Катя звати, можна просто Кейт. Люблю таку форму свого імені.

Нічого не відповідаю. Чому вона взагалі до мене причепилася?

- Ю андерстенд мі? - від її акценту аж вуха ріже. Та який акцент! Вона взагалі на англійській розмовляти не вміє, схоже на суміш українських літер і не більше.

- Чесно кажучи англійська в тебе very bad. - зізнаюся і ледве стримуюся, аби не засміятися.

Вона так розплющує широко очі, що аж смішно. Немов справді не помічаєш, що в неї рівень англійської нижче А1.

- Та ти, що! Моя англійська вері пьорфект. - гордо підіймає голову, а я вже ж пирскаю від сміху.

- Sorry, sorry, but це справді смішно звучить.

- Твоя Розалія наче краще! - бурчить наостанок і йде.

Нарешті!

А про Розалію правду. Рівень англійської в неї дуже хороший. Цікаво, як вивчила його?

Продовжую заповнювати анкету і коли нарешті поставив підпис, встав та попрямував до кабінету декана, аби віддати вже заповнений бланк. Ступаю коридором і помічаю, що не один я прямую до кабінету. Трохи попереду йде Роза з таким же бланком, як і в мене. Наздоганяю її й стаю поруч.

- Теж вирішила брати участь? - цікавлюся.

Дівчина кидає на мене короткий, але гордий погляд і одразу ж відводить його.

- Так, чому б і ні? Якщо всі вважають мене найкращою ученицею на факультеті, то можна спробувати. - знизує плечима. - Плюс Мак дуже хоче, аби я спробувала. А ти чому береш участь?

- Батько так хоче, але мені теж цікаво спробувати свої сили. - відповідаю.

Ми доходимо до кабінету і лишаємо анкети на столі. Потім розвертаємося і як виявляється нам потрібно йти у різні корпуси.

- Тоді ще зустрінемося. - легко всміхаюся, але Роза ніяк не реагує, а просто киває та йде собі.

Нічого нового. Спокійно розвертаюся і сам прямую на пару.

***

Коли вже всі пари нарешті завершені, я прямую до автомобіля, але коли вже сідаю в нього, дверцята з пасажирського боку відчиняються і поруч сідає мій батько. Він виглядає суворо та впевнено. Що вже трапилося?

- Що таке, тату? - питаю спокійно.

Батько дивиться на мене і легенько посміхається.

- Директор сказав, що у тебе є великі шанси на перемогу. - каже.

А ну тоді все й так зрозуміло.

- Молодець, сину.

Киваю та заводжу авто. Від'їжджаю зі стоянки  та через віконце помічаю Розу, яка кудись прямує. Її погляд стикається з моїм і я не можу його відвести. Немов щось стримує мене. Дивлюся на неї й знову ж таки помічаю, яка вона гарна. Її волосся легенько розвивається на вітру, а ці гарні голубі очі... Та все ж батько штурхає мене за плече, аби я дивився на дорогу. Неохоче відводжу погляд та їду далі.

- Куди це ти так дивився? - цікавиьься Лонг старший.

- Та наче когось знайомого побачив. - брешу. Ясна річ, що я не буду казати йому правди.

Він більше нічого не питає, а я увімкаю музику і ось так мовчки ми їдемо до нашого будинку. Розумію, що зараз мені буде вдома нудно, тому вирішую, що можливо подзвоню Джейку по скайпу. В нього зараз має бути ранок, тому він прокинувся.

- Чувак, так ти маєш виграти! - каже друг, після того, як я розповідаю йому про той конкурс. - Матимеш змогу приїхати знову в Америку і ми потусимо. - підморгує.

Посміхаюся. Неповний план.

- Та я лише за! - киваю. - Але ж перемога не від мене ще залежить.

- Нічого, я думаю ти виграєш, от побачиш!

- Ну ок, що ми лише про мене та про мене, ти як там? - цікавлюся, помічаючи, як у Джейка на задньому фоні бігає якась дівчина у короткій сукні. Опа.

- Та нічого, вчора була туса, тому сьогодні в універ не піду. - відповідає.

- Та я бачу. - киваю на задній фон.

Друг обертається та кричить тій дівчині, аби вона відійшла трохи. Я тихо сміюся.

- Вибач, це Каміла.

- І що тут у тебе вона робить, а? - лукаво посміхаюся, а Джейк лише підморгує.

- Думаю ти розумієш.

- Аякже!

- Ото ж.

Ще години дві ми просто розмовляємо, а потім я все вимикаюся, бо втома сильно накриває мене. Підходжу до вікна і просто дивлюся на чисте небо, яке сьогодні ідеально синє. Стає спокійно. Потім опускаю погляд трохи нижче, бо мою увагу привертає фігура, яка кудись біжить. Приглядаюся і розумію, що це Роза, але вона не сама, хтось поруч з нею намагається торкнутися її, але дівчина опирається. Миттю вилітаю з будинку і йду до них. Відкидаю одним рухом цього бовдура.