Глава 5

Розалія

Їду в таксі, тому що на підборах йти важкувато, а будинок Аліни знаходиться не далеко, але сьогодні йти не хотілося. Поки їдемо, я розглядаю нічне місто, адже сонце поступово сідає за обрій. Проте починає виднітися захід, а це дуже гарно. Сьогодні він ніжно-рожевий, чим навіює приємну атмосферу.

Авто зупиняється, тому я дістаю гроші та плачу водію. Він киває та я виходжу з таксі. Воно одразу їде, щойно мої дві ноги торкаються асфальту. Переводжу погляд на будинок. Вже добре видно у вікні, як танцюють гості. Закочую очі. Боже ну і навіщо я все ж погодилася? Йду всередину цього будинку у якому два поверхи. На вході мене зустрічає Аліна, винуватиця вечірки, тому я натягую на обличчя посмішку.

- Приві-і-іт. - вже явно п'яна Аліна починає лізти до мене з обіймами, але я спокійно її зупиняю рукою.

- Привіт, ось, вітаю з днем народження. - простягаю подарунок, адже на вечірку без нього не можна.

- Ой, дякую, а що? - весело запитує дівчина та починає діставати з пакета дороге вино, яке я їй подарувала. Вона широко посміхається побачивши його. - Дяку-ую. Можеш проходити.

Я вдячно киваю і заходжу всередину. Лунає гучна музика, танцює багато народу та всі явно вже сп'янілі. Вечірка ж наче лише пів години тому почалася, але всі вже встигли випити. Закочую очі й проходжу на кухню, щоб налити собі щось. Тут також багато народу, але вже менше. Беру стаканчик і наливаю собі звичайну колу.

- Дивно. - чую позаду. - Звичайна кола? - обертаюся. Зустрічаюся поглядом з карими очима, які через приглушене світло здаються чорними.

- Так, сьогодні я не планую напиватися, чого не раджу і тобі. - відвертаюся від Перскотта і все ж наливаю собі стаканчик коли, а потім розвертаюся і проходжу повз хлопця у якого теж стаканчик з якимось напоєм.

Проте від нього не несе алкоголем, що мене дивує. Хоча, що дивного? Можливо він лише почав випивати.

Проходжу в вітальню і просто стою осторонь, спершись на стінку. Дивуюся. Де Макар? Він наче теж мав приїхати о цій же годині, що і я, але його ні де не видно. Відпиваю свій напій і проводжу поглядом по приміщенню. Повсюди пари, які цілуються, або ж просто спілкуються. Звичайна, стандартна вечірка, але чомусь саме сьогодні у мене зовсім немає настрою веселитися.

- А ти чому тут стоїш? - до мене підходить Аліна, яка тримає за руку якогось хлопця, якого я бачу вперше.

- Не хочу танцювати. - знизую плечима і намагаюся перекричати голосну музику.

- Ну як хочеш. - вони йдуть, а я продовжую стояти тут.

Дістаю телефон, аби написати Макару, але до мене наближається якийсь хлопець. Через темне світло не одразу розумію хто це, але ось коли він вже за крок від мене, розумію, що це Перскотт.

- Не проти потанцювати? - раптом запитує він у мене.

На секунду завмираю здивовано, бо не одразу розумію для чого це йому.

- Не хочу. - відповідаю і відпиваю свій напій.

- Тоді я постою біля тебе. - і він справді зупиняється поруч.

Нічого не кажу, лише закочую очі та продовжую гукати номер Макара у телефоні.

- Макару збираєшся дзвонити? - немов читає мої думки Перскотт, спеціально не реагую, аби він відкрився від мене. - Він вже був тут, але потім пішов з якоюсь дівчиною.

- Що? - переводжу погляд на нього. - Чому ж він тоді мені нічого не сказав?

- Бо він зайнятий, подумай сама. - знизує плечима хлопець і відриває напій зі свого стаканчика. - До речі, гарні тату.

Ховаю телефон і помічаю, що на стіл підіймається Аліна. Коротко кидаю погляд на Перскотта, через його слова про тату, але нічого не відповіла. Натомість Аліна незграбно стає, враховуючи те, що вже п'яна.

- Агов! Всі увага! - музика припиняє лунати, після крику іменинниці.

- Що вона затіяла? - питаю пошепки.

- Зараз дізнаємося. - каже американець.

- Отже, я влаштувала тут сьогодні...ик. Упс, вибачаюся. - Аліна незграбно жестикулює. - Короче, під стаканчиком у кожного написаний номер. У кого вони збігаються ті мають піти один раз на побачення. - оголошує дівчина, я знову ж таки закочую очі. Яка дурня. - Це обов'язково! Ну звісно ви потім можете піти на ще одне побачення. - підморгує комусь із народу. - Тому, шукайте свою пару!

Після цих слів всі автоматично перевертаючи стаканчики. Я теж вирішила перевернути, хоча впевнена, що це не реально знайти тут свою пару. Перевертаю і справді помічаю число. У мене «21». Краєм ока дивлюся на стаканчик Перскотта, який він перевернув, а він дивиться на мій і посміхається.

- Це все маячня. - роздратовано кажу та ставлю свій стаканчик на стіл.

- Це доля. - продовжує посміхатися Перскотт.

Чому з усіх номер «21» саме у мене і в нього?

- Ти ж не збираєшся серйозно йти зі мною на побачення? - перепитую на всякий випадок, хоча розумію, що це все дурня і ніхто на це не погодиться.

- Це доля, rose. Тому я сам призначу дату побачення, тобі обов'язково скажу коли. - підморгує мені.

- Досить мене так називати! - все ж не втримуюся, бо мене страшенно дістало те, як він мене називає.

- Rose? Але це ж твоє ім'я. - знизую він плечима та ховає посмішку.

В школі мене часто називали трояндою, адже моє ім'я схоже на російське слово «роза», що в українській мові означає «троянда».

- Ти ще й пахнеш трояндою. Парфуми такі? - цікавиться цей американець.

Він знущається? Зводжу одну брову догори та складаю руки на грудях.

- Чи не багато ти собі дозволяєш, американцю?

- Якраз у міру. Адже ти вже майже моя дівчина. - знову мені підморгує.

Мені не почулося? Чи він знущається? Стримую злість, яка вже розпливається тілом. Зціплюю зуби.

- Я не твоя дівчина і ніколи нею не буду. - ціджу, аби він раз і назавжди це запам'ятав.

- Впевнена? Перше побачення - це якраз перший крок. - посміхається. - Плюс ти така мила, коли злишся.

- Мила?! - скрикую. Ні ну він точно хоче мене довести! - Знаєш, що?

- Що?

- Я йду звідси.

Справді так роблю. Розвертаюся і прямую до виходу. Виходжу з будинку і дістаю одну сигарету, підпалюю її та вирішую пройтися. Роблю затяжку. Заспокойся, Розо, це лише один американець, який вважає, що весь світ належить йому. І те побачення - це ще нічого не означає. Всього лиш формальність, таке собі «завдання».