Розділ 3. Перше інтерв'ю

Троянда майже бігла додому.

Журнал вона міцно притискала до грудей, ніби боялася, що він зникне.

Коли дівчина відчинила двері квартири, мама вже чекала в коридорі.

— Нарешті!

— Мамо, я все поясню.

— Спочатку покажи журнал.

Троянда простягнула його.

Мама відкрила рота від здивування.

— Це справді ти?

— Так.

— Доню, яка ж ти красива!

Троянда усміхнулася.

— Дякую.

Увечері вони довго розглядали фотографії. Навіть тато, який зазвичай мало цікавився модою, був вражений.

Наступного ранку телефон Троянди задзвонив дуже рано.

Номер був незнайомий.

— Алло?

— Добрий ранок! Це редакція журналу «Мрія».

Троянда мало не впустила телефон.

— Справді?

— Так. Ми хотіли б запросити вас на невелике інтерв'ю.

— Мене?

— Саме вас.

Дівчина не могла повірити своїм вухам.

Через годину вона вже стояла перед дзеркалом і десятий раз поправляла волосся.

— Не хвилюйся, — сказала мама. — Просто будь собою.

— Легко сказати.

За кілька хвилин пролунав дзвінок у двері.

Троянда відчинила.

На порозі стояв Максим.

У руках він тримав фотоапарат.

— Привіт.

— Привіт.

— Готова до свого першого інтерв'ю?

— Ні.

— Чудово. Я теж не був готовий до свого першого.

Троянда засміялася.

Вони вирушили до редакції разом.

Будівля журналу виявилася більшою, ніж вона уявляла.

У холі висіли фотографії моделей, акторів і спортсменів.

— Ого...

— Колись я теж так реагував, — сказав Максим.

У редакції їх зустріла усміхнена жінка.

— Трояндо! Ми дуже раді вас бачити.

— Дякую.

— Не хвилюйтеся. Це буде дружня розмова.

Її провели до світлої кімнати.

На столі стояли квіти та чашки з чаєм.

Журналістка ввімкнула диктофон.

— Отже, почнемо?

Троянда кивнула.

— Розкажіть про себе.

— Якщо чесно, я звичайна дівчина.

— Але ваша історія вже стала незвичайною.

Троянда усміхнулася.

Поступово хвилювання зникло.

Вона розповідала про школу, свої улюблені книги, квіти та мрії.

— Які квіти ви любите найбільше?

— Лаванду та бузок.

Журналістка здивувалася.

— А не троянди?

— Троянди теж красиві. Але саме лаванда і бузок подобаються мені найбільше.

Максим, який сидів осторонь, ледь помітно усміхнувся.

— А про що ви мрієте?

Троянда задумалася.

— Хочу подорожувати. Хочу побачити багато міст. І ще хочу, щоб люди пам'ятали мене не лише через фотографії.

— А через що?

— Через добрі справи.

У кімнаті запанувала тиша.

Журналістка усміхнулася.

— Гарна відповідь.

І саме в цей момент Троянда зрозуміла, що ця пригода тільки починається...

Журналістка перегорнула сторінку у своєму блокноті.

— Трояндо, а можна трохи особисте запитання?

— Можна, — відповіла дівчина.

— Хто ваші батьки?

Троянда не бачила в цьому нічого дивного.

— Мою маму звати Олена, а тата — Андрій.

Журналістка раптом завмерла.

— Перепрошую... Андрій?

— Так.

— Андрій Розовський?

— Так, а звідки ви знаєте?

Журналістка мало не впустила ручку.

— Ви жартуєте?

— Ні...

Максим здивовано подивився то на Троянду, то на журналістку.

— Щось сталося?

— Ви хочете сказати, що не знаєте, хто її батько?

Троянда розгублено похитала головою.

— Це мій тато. А що?

Журналістка прикрила рот рукою.

— Ваш батько — засновник однієї з найбільших благодійних організацій у країні!

— Що?

— А ваша мама відома дизайнерка квіткових композицій!

Троянда здивовано кліпнула очима.

— Але вдома вони просто мама і тато.

Максим тихо засміявся.

— Мені подобається ця відповідь.

Журналістка теж усміхнулася.

— Тепер я розумію, звідки у вас така скромність.

— Мама завжди каже, що потрібно залишатися собою.

— Дуже мудра порада.

У кімнаті запанувала тепла атмосфера.

Інтерв'ю продовжилося, але тепер усі дивилися на Троянду зовсім інакше.

Не як на випадкову дівчину з обкладинки журналу.

А як на людину, яка, попри відомих батьків, залишилася доброю, щирою та простою.

Максим спостерігав за нею і щоразу переконувався: Троянда була особливою.

І зовсім не через фотографії...

Журналістка усміхнулася й представилася:

— До речі, мене звати Марія.

— Дуже приємно, — відповіла Троянда.

— І мені. А тепер розкажіть чесно: які були ваші перші почуття, коли ви побачили себе на обкладинці журналу?

Троянда засміялася.

— Якщо чесно, спочатку я подумала, що це чийсь жарт.

— Справді?

— Так. Я навіть перевірила кілька разів, чи не переплутали вони дівчину на фото.

Марія засміялася.

— І що було потім?

— Потім я мало не впустила журнал.

Максим ледь стримував сміх.

— Це правда.

— А потім я подумала про маму.

— Чому саме про маму?

— Бо згадала, що забула купити хліб.

Усі в кімнаті розсміялися.

— Найвідоміша модель дня хвилювалася через хліб! — сказала Марія.

— Саме так.

— А як у школі?

— Там набагато складніше, ніж на фотосесії.

— Невже?

— Звісно. На фотосесії тебе фотографують. А в школі можуть викликати до дошки.

Максим голосно засміявся.

— Тут я погоджуюся.

— Який ваш улюблений предмет? — запитала Марія.

— Українська література.

— Любите читати?

— Дуже.

— А математика?

Троянда зробила серйозне обличчя.

— Ми поважаємо одна одну на відстані.

У кімнаті знову пролунав сміх.

— Це найкраща відповідь за сьогодні, — сказала Марія.

— Дякую.

— А друзі вже знають про вашу обкладинку?

— Думаю, так.

— І як відреагують?

— Моя подруга Соломія, напевно, почне кричати раніше за маму.

Максим ледве не впустив фотоапарат від сміху.

— А це можливо?