- 68 -

Сільсія відчула, як час сповільнився в той момент, коли вогняні кулі пронизали повітря та вразили в те саме місце, де вона щойно стояла. Вибух відбувся так близько, що вона відчула спеку й гар на обличчі, навіть не встигнувши зреагувати. Лозові канати, що міцно обвивали її талію, буквально її життя.

Страх охопив її миттєво, і від цього відчуття щось всередині надламалося, тріснуло, мов порцеляновий глечик. Вогняні вибухи повторилися знову, і знову, лозові канати Лукаса її перемістили в безпечне місце. Від вогню нагрівся асфальт, а земля поруч була випаленою. Соуер не бачив нападника, крутячи головою на всі боки, щоб мати змогу захистити ту, яка мала б бути сильнішою за нього.

Коли втретє вогняна куля освітила нічну пітьму, прямуючи буквально в Аберхат, перед очима пробіг незрозумілий спогад. Спогад з минулого, який здавався вигадкою. Вона його точно не пам’ятала.

— Володарка тіней, що з тобою таке? — викрикнув Лукас, кидаючись до Сільсії, яка приросла до землі, стоячи мов вкопана. — Забула як чаклувати?

Лукас буквально згріб її, замкнув в кільці своїх рук, збиваючи на землю в інший бік від вогняної кулі.

Її тіло почало темніти. Не від страху. Магія всередині Сільсії спочатку завібрувала, а потім почала вириватися. Енергія витікала з Аберхат так, мов повітря із пробитої повітряної кулі.

Магія Сільсії матеріалізувалася в чорну суспензію, розтікаючись довкола.

— Що це таке? — огидно запитав Лукас, підіймаючись після невдалого приземлення. — Гей, володарко тіней?

Соуер не встиг оглянутися, як відчув тепло вогняної кулі, що наближалась.

— Прокляття, — він не встигав скласти печатки для заклинання.

Раптово чорна суспензія стала щитом для Лукаса, яка продовжувала розростатися. Купол із пітьми буквально накрив Соуера і Сільсію.

Повільно, ніби з останніх сил, вона піднялась із землі. Її коліна пекли від подряпин, адреналін розливався по венах. Магія продовжувала з неї юшити.

— Ти не барилася чаклувати, — саркастично сказав Лукас, чуючи лише глухі вибухи об захисний купол.

Вогняні кулі не могли пробити захисний бар’єр.

— Це сталося раптово, — її налякані очі оглядали власний бар’єр. Серце шалено гупало, а у вухах гучно гуділо. Сприйняття всього загострилося так, ніби їй щойно дали пігулки сили. Кінчики її розтріпаного чорного волосся, вкрилися сивиною так, мов їх хтось занурив у підбілювач. — Трясця! — вилаялась вона так гучно, що все навколо завібрувало. — Якого дідька відбувається? — вона дивилася на Лукаса зі звинуваченням.

— А мені звідки знати, це на тебе напали, — його очі піднялися. — І хтось має намір випробувати міцність твого захисту.

— Я не контролюю це.

— Що?

— Кажу ж, це трапилося само.

— Що ти маєш на увазі "не контролюю це"?  — уточнив Соуер, тепер дивлячись на Сільсію.

— Воно само, — Аберхат поглянула на власні долоні. — Магія сама діяла.

— Це не можливо, — заперечив Лукас.

Він нахилився вперед, щоб краще побачити обличчя Сільсії, де відбивалося відчуття подиву і страху.

— Це не можливо, — повторив він, спираючись на купол так, мов це була звичайна дерев'яна балка. — Магія не може виявляється без контролю.

— Але це була якраз таки магія, — сказала вона обурено. — Я не контролювала цей ефект. Магія сама.

Лукас знизив погляд, очевидно вагаючись, що відповісти.

— Єдиним можливим поясненням є, що хтось або щось викликало цей афект і твоя магія сама вирішила захистити тебе, — продовжив Лукас, рухаючи пальцями однієї руки  на долоні іншої.

— Що ти робиш?  — запитала Аберхат, коли помітила цілий килим зеленіючої  трави під ногами.

— Моя магія, на відмінну від твоєї, вимагає заклинань і печаток, — килим із трави ставав густішим. — Якщо ти це не контролюєш, — він поглядом вказав на купол, — хто знає, скільки це протримається. А нападника ти вочевидь не знаєш.

— Не знаю, — повторила вона за ним.

— По команді, знімеш свій купол.

— Це не так легко, — Сільсії було соромно зізнаватися незнайомцю в тому, що вона не здатна скасовувати те, що зробила її власна магія. — Я не знаю як це зробити.

— Заклинання розсіювання. Зараз! Давай!

— Izkliedēšana,  — невпевнено вимовила Аберхат, роблячи долонями сплеск.

— Telpiskā dispersija! — миттєво вигукнув Лукас, щойно купол розчинився.

Зелений килим із трави був не лише в куполі, а й навколо. Зелень швидко збільшувалися, перетворюючись на коріння та чагарники з колючками які тісно між собою були сплетені, нагадуючи плетений кошик. Купол із пітьми замінився на живу стіну.

— Виходь! Покажи своє боягузливе обличчя! — викрикнув Лукас. — І не думай, що твій вогонь тобі допоможе. Весь периметр, під моєю владою. Де б ти не стояв!

Ні відповіді, ні полум’я, нічого не відбулося. Соуер вичекав ще п'ятнадцять хвилин, буквально не рухаючись й прислуховуючись до всього, але навколо нічого не відбулося. Він не переставав бути на готові, аж доки, Сільсія не кинулась вперед.

— Мамо!

— Сія! Нарешті! Я вже хвилюватися почала не нажарт!

Моріана разом із Татірою вийшли із-за рогу, тримаючи в руках факели в яких замість вогню були кристалами світла. Спочатку Аберхат ринулась до матері, але потім голова боляче загуділа, так, ніби хтось плавив їй мізки.

Сільсія втратила рівновагу, падаючи на коліна буквально перед Моріаною та Татірою.

— Сія, що з тобою? — запитала перелякано Олавей, гнівно дивлячись на Лукаса.

— Моя голова, — простогнала Сільсія, хапаючись долонями за скроні. — Мій мозок плавиться! Боляче!

— Доню, дихай, — Моріана впала біля доньки на коліна, кладучи руки на плечі. — Ти приймала сьогодні ліки?

Згадка про ліки привело Аберхат-молодшу до тями. Сумне усвідомлення, що підозріла цілителька виявилася правою, запалило всередині Сільсії гнів.

— Не чіпай мене! — вона відмахнулася від рук матері так, що Моріана впала на сідниці. На її руках лишилися сліди темної магії доньки. — Що це за ліки такі?! Навіщо ти мені їх давала? Ти знала який вони мають ефект на мою магію?! Діагноз фальшивий! — вона зірвалася на крик.