- 67 -

Аберхат смикнула двері шпиталю, але ті виявилися зачиненими. Вона ще раз смикнула для впевненості, двері все ж були зачиненими.

— Не пам’ятаю жодного дня, щоб вони були колись зачиненими, — Сільсія стояла на місці, гіпнотизуючи поглядом зачинені двері, ніби від цього вони могли відчинитися. — Можливо дідусь Джило кудись відійшов?! Що ж робити, — вона переступила з ноги на ногу, подумки себе сварячи. — Чому я раніше не прийшла за пігулками.

— Цілитель Джило від’їхав на певний період. Йому потрібно поновити свої сили.

Голос незнайомки сполохав Сільсію, і та підскочила на місці.

— Ви хто?

Аберхат не бачила рідні цілителя Мейба, і скільки вона себе пам’ятала, Джило не розповідав про свою рідню і про себе також нічого конкретного.

— Онука. А якщо конкретно, то – Навіє Блейзфорд, — білявка протягнула руку для знайомства. — Доки відсутній дідусь, я тимчасовий цілитель у  місті. А ви будете..?

— Сільсія Аберхат, — вона потиснула дівчині руку, не зводячи з неї уважного погляду. — Двері шпиталю ніколи не були зачиненими.

Навіє була вродливою, і навіть в нічних сутінках, її вроду можна було розгледіти. Сільсія відчула дискомфорт поруч з такою красунею.

«На неї хоч мішок драний одягни, все одно залишиться красивою», — думала Аберхат.

— Он воно що, — Навіє обвела поглядом шпиталь. — Це в стилі дідуся, працювати цілодобово, — вона знизила плечима, мов це було чимось незначним. — Я ходила за травами, тому було зачинено.

— Дідусь Джило… цілитель Мейб робив для мене пігулки. Я можу їх отримати у вас?

— Звісно, — Блейзфорд нахилили в бік голову, її губи розтягнулися в милій посмішці. — Ти напевно та сама Сія?

— Так.

— Ходімо, — Навіє дістала ключ і відчинила двері. — Дідусь лишив вказівки, але не говорив, що ти така молода. — Блейзфорд надто добре орієнтувалася в шпиталі, тож причин їй не вірити, у Сільсії не було. — Я гадала, прийде якась жіночка у віці.

Останні слова неприємно кольнули Аберхат.

— Чому ви так подумали?

Блейзфорд знову усміхнулася і відповіла:

— Давай на ти, ми, здається з тобою одного віку. Скільки тобі?

— В жовтні –  двадцять один.

— Я ж кажу,  одного віку.

— Чому ти гадала що прийде жіночка у віці? продовжила Сільсія, намагаючись розірвати неприємне мовчання.

Навіє удала, що замислилась на мить перед відповіддю.

— Через твої ліки, — загадково сказала вона.

Увійшов до кімнати, яка раніше слугувала особистим кабінетом цілителя Мейба, Блейзфорд потягнулася до стелажа, на якому лежала заготовлена торбина. Навіє відразу ж протягнула пігулки Сільсії.

— Дякую, — промовила Аберхат.

— Та будь ласка, — байдуже сказала Навіє, уважно спостерігаючи за Сільсією. — Можна особисте питання?

— Так, — неохоче відповіла Сільсія.

— Навіщо ти пригнічуєш магію?

Сільсія збентежено замислилася, намагаючись зрозуміти сутність запитання.

— Не зрозуміла, — відповіла вона обурено.

Навіє продовжила стояти, спостерігаючи за Сільсією з виразом цікавості на обличчі, чекаючи на подальшу реакцію.

— Тільки не говори, що ти не знала, що це за пігулки? — Навіє підняла брови від здивування, уважно спостерігаючи за дівчиною.

Сільсія сприйняла слова нової знайомої зі змішаними почуттями.

— Ти щось плутаєш. Я страждаю закупоркою джерела енергії.  Пігулки допомагають мені покращити магічний потік. Я їх приймаю стільки, стільки себе пам’ятаю.

Блейзфорд голосно розреготалася, прикриваючи рот долонею.
Сміх Блейзфорд звучав дзвінко й гучно, наповнюючи кімнату. Аберхат почувалася роздратованою від її сміху, який здавався їй неприродно голосним. Вона стояла там, відчуваючи себе цілковитою дурепою, від присутності Блейзфорд.

— Дівчино, ці пігулки, — вона тицьнула вказівним пальцем в торбину, яку тримала Сільсія. — Допоможу тобі хіба що пригнітити твоє джерело, не дозволяючи контролювати магічну енергію.

— Неможливо, — рука затремтіла, якою Сільсія тримала торбину.

— І як цілитель скажу відверто, немає такого діагнозу – як закупорка джерела енергії. Тобто теоретично він існує, — почала Навіє розповідати з викладацькою манерою, — та практично це скоріше заблокована точка, через яку проходить магічна енергія. Джерело в апріорі не може бути закупорюватися.

— Я приймаю їх з народження, — наполягала Аберхат. — Ти щось плутаєш!

— Як знаєш, — Навіє байдуже знизила плечима. — Я звідси відчуваю крихти твоєї магії. З впевненістю можу сказати, що це дія цих пігулок. Спробуй тиждень їх не пити і сама переконаєшся у моїй правоті.

Торбина випала з рук Сільсії. Її зіниці розширилися, підборіддя затремтіло. Нерівною ходою вона попрямувала до виходу зі шпиталю. Навіє не стала її зупиняти, уважно дивлячись в спину Сільсії.