- 58 -

Бамбукові двері відчинилися неочікувано. Навіть пропри те, що Роувен відчував магію Сільсії та її присутність, коли вона увірвалася до шатра, він нервово смикнувся.

Мітка знову змусила тремтіти його руку. Чим більше часу вони находились близько один до одного, тим більше його магія озивалася на її.

— Що ти в біса собі дозволяєш? — гаркнув він, тягнучись до шкарпетки, яка лежала на столі.

Сільсія, піддається вперед. Вона встигає буквально вихопити шкарпетку з під руки капрала. Контакт рука об руку легкий, та цього достатньо, щоб Аберхат перелякано позадкувала. Її зіниці різко розширюються, шкіра вкривається мурахами. Занепокоєння, хвилювання, внутрішня боротьба нерозуміння того, що тільки-но відбулося – все змішалося в один клубок.

Її дихання уривчасте, мов у риби, яку викинуло різко на сушу. Сільсія не відразу себе опановує, злегка задихано та емоційно вона заговорила:

— Я нікуди не піду, доки ти, мені чітко, все, не поясниш. І ось це, — вона стиснула в кулаці шкіряну рукавицю. — Особливо, це!

Серце калаталося, магія знову всередині заклекотала в ній. Цього разу Сільсія не збирала природну енергію.

— Я тобі все сказав, виходь! — він підвищив голос.

Його серце билося швидше від напруги та від мітки на руці. Його магія озивалася на неї, виверталась в ньому. Секунда, друга, й Уайт зрозумів, що Аберхат відчуває теж саме, що і він.

Вона не збиралася здаватися, продовжувала стояти на місці з наполегливістю  в очах.

— Я не зрушу з місця, — її голос був наповнений обуренням. — Доки не отримаю те, за чим прийшла.

— Ти переходиш межу, — відчеканив він холодно, повертаючи собі самовладання, заводячи обидві руки за спину. — Я капрал королівської гільдії…

— Чхати я хотіла на твій ранг! — грубо вона його перебила. — Коли ти мене цілував, ранги тоді не мали значення, а зараз вирішив про це згадати? — Сільсія підняла брови, прагнучи змусити Роувена почути її. — Я схожа на іграшку, якою можна побавитись коли є настрій?! Я не відразу це відчула, — її голос вирівнявся. — Я взагалі ніколи навіть подумати не могла, що зможу відчути щось подібне, — на секунду вона замешкалась. —  Трюк, якого мене навчив Ріан, тут ні до чого.   Це щось було інше, і ти добре знаєш. Моя магія такого раніше не робила. Мене ледь вистачало на заклинання цілительства. Те, що відбулося у вимірному артефакту, це щось було інше.

Роувен стояв, вражений і позбавлений слів, коли Сільсія говорила з таким запалом і відвертістю.

— Що ти хочеш почути? — запитав він прямо.

— Все!

— Ти не могла вивільнити природну зібрану енергію, і я тобі трішки допоміг. Коли сталося вивільнення, ти втратила контроль.

— Я все одно не розумію, як ти зміг…

— Торкнутися твого магічного резерву? — його руки все ще були в нього за спиною. — Так інколи стається в природі, — знизив він плечима, мов це було чимось буденним. — Коли енергетичні хвилі магії між собою подібні, вони можуть відгукуватися одна на одну. Твоя магія відгукнулася на мою. Я задовольнив твою цікавість?

Аберхат намагалася заспокоїти свої внутрішні хвилювання. Вперше вона чітко відчувала як її магія мала власну сутність, і яка вимагала буквально контакту з іншою магією.

— І як часто тобі зустрічаються чаклуни, в яких магія відгукується на твою?

— Це вперше.

— Вперше?! — вона втягнула ніздрями повітря, все ще стискаючи його шкіряну рукавицю. — Що означає твоє татуювання на руці і чому ти його приховуєш?

— Не твоя справа, — він підійшов до неї ледь не впритиск, силою правою рукою, висмикнув шкарпетку з її руки. — Позбав мене…

— Що між нами? — не зупинялася Сільсія.

— Нічого.

Він розвернувся спиною до неї, коли одягав рукавицю.

— Але ж наша магія… — її спроби виглядали жалюгідно, але вона вирішила йти до кінця. — Ти відчуваєш це, так само як і я.

— Можливо, — встав впівоберта до неї, сказав він байдуже. — Але це не змінює моїх почуттів стосовно тебе. Їх просто немає. Якщо двічі поцілувавшись, ти закохуєшся – це суто твоя проблема, — він робить невеличку паузу, дивлячись в її скляні очі. — Сільсія, ти маєш зрозуміти це. Між нами нічого немає, для мене так точно. Я прошу вибачення в тебе, за свої вчинки, які привели до цього непорозуміння.

«Непорозуміння» — жорстоке слово, яке відбитком лягло в неї на серці.

— Анулюй заборону на чаклування! — крізь зуби, промовила вона.

— Ні.

— Анулюй… будь ласка, — Сільсія ще ніколи не почувала себе такою приниженою.

— Ні, — його відповідь залишалася непохитною.

— Ти ж сам сказав, я втратила контроль, бо…

— Бо ти втратила контроль! — відчеканив він.

— Роувен, мені потрібно пройти відбір. Як я це зроблю із забороною на чаклування? Ріан допомагає мені розвинути потенціал...

— Скасуй з ним свої тренування. Наступний етап – лекції та практика у професора Дукенса, якщо поводитимеш себе обачно, можливо я подумаю над скасуванням свого рішення.