- 57 -

— Я так хотів, щоб це був збіг, — Роувен дивиться на свою все ще тремтячу ліву руку без шкарпетки. — Моя магія відгукувалася на її. Так було з самого початку. Я ігнорував це відчуття, придумуючи виправдання цьому. Так наївно, — він торкнувся рукою своїх заплющених очей.

Роувен перебував у стані внутрішньої тривоги. Він відчував й раніше, що щось було не те з його магією. Уайт уникав реальності, піддаючись своїм бажанням і сподіванням. Тепер він стояв тут зі змішаними почуттями – обуренням на себе за свою наївність і роздратуванням від того, що ситуація вийшла з-під контролю.

— Я не мав права її цілувати. Навіть торкатися не мав!

Ліва рука Уайта все ще тривожно тремтіла, і він відчував, як магічна сутність його життєвої сили відгукувалась на присутність іншої магії. Цей відчутний дисонанс наповнював його хвилюванням, смутком і гнівом.

— Я знаю її трішки більше як тиждень, тобі чому відчуття таке, ніби ми знайомі були все життя? Вона моя майбутня королева. Королевам служать, їх точно не цілують, — його голос звучав напружено.

Внутрішнє протистояння давало про себе знати.

— Її магія згубна, — він прийняв руку з обличчя. — Її резерв просто неосяжний, що буде, якщо зняти печатку?! Зруйнований буде не лише нефритовий камінь, та сад магнолій. Вона зможе ціле королівство зітерти з лиця землі.

Уайт вимовляв ці слова з напруженням і серйозністю. Він відчував сильну тривогу відносно магічного потенціалу Сільсії й переймався можливими наслідками, якщо її магія вийде з-під контролю. В його уявленні стояв жахливий образ зруйнованого королівства, підкореного силами, які він не розумів, а та, хто ними володіла, не могла контролювати.

 Аберхат була потенційною загрозою для власного королівства.

— Якщо вона не навчиться керувати магією, їй не буде чим власне правити. Вона знищить все, чого торкнеться. Якщо… — він змовкає, обдумуючи ситуацію, яка сталася у вимірному артефакті. — Не можна, щоб Ріан її чомусь навчав. Рано чи пізно він помітить на ній поставлену мітку.

Роувен відчував сильне занепокоєння перед майбутнім, яке не можна було передбачити чи контролювати. Він бачив у Сільсії потенціал для руйнівних дій через її невпорядковану магію, яка, як він вважав, могла знищити все, чого торкнеться. Його образи переповнювались занепокоєнням та жахом перед тим, що може статися, якщо Ріан дізнається хто така Сільсія насправді, і тоді всі справи точно вийдуть з-під контролю.

— Йому не можна з нею зближуватися, не можна, щоб він її чомусь навчав.

Тремтіння лівої руки змінилося на крижане поколювання шкіри, саме ж татуювання горіло пекельним вогнем. Подібне відчуття було тоді, коли він  отримав мітку від батька.

— Я не стану застосовувати проти неї алруус. Не стану! — переконував себе Роувен. — Вона моя майбутня королева. Я присягався її захищати, навіть ціною власного життя.

***

Неподалік від шатра стояла Олавей, очікуючи на подругу. Її вираз обличчя демонстрував успішність пройденого завдання, тоді як Аберхат ладна була розплакатися від слів капрала Уайта.

— Сія, що сталося? На тобі лиця буквально немає.

— Я справді його ненавиджу! — вона зціпила зуби, стиснула руки в кулаки.

Її скляні очі віддзеркалювали глибоку внутрішню злість і розчарування. Блиск у її погляді вказував на те, що вона ладна була розплакатися, але стримувалася з останніх сил, щоб не дати цій слабкості переважити.

Олавей довго товаришує з Аберхат, за весь цей час дружби, вона не знала жодного хлопця чи чоловіка, який би так зачіпав Сільсію. Підсвідомо Татіра вже відчувала неприязнь до капрала Уайта, хоча той нічого їй не зробив.

— Що?! Що він сказав? Ти в порядку?

Обличчя Сільсії виглядало нервово. воно майже палахкотіло від емоційного напруження. За її маскою впевненості та сміливості ховалася звичайна вразлива дівчина, прагнучи сховати свої почуття, але одночасно борючись з ними.

— Здається я провалила завдання, зруйнував більш ніж половину саду. На додачу, — Сільсія перевела погляд на  ромбоподібний ледь прозорий символ на своїх долонях. Сила капрала Уайта вражала. — Він заборонив мені чаклувати.

Татіра підійшла ближче до Сільсії, кладучи руки на її плече, вираження обурення і занепокоєння малювалося на її обличчі.

— Що за маячня про заборону чаклування?! Хто він такий, щоб забороняти тобі це?! Ти одна з найнаполегливіших чарівників, яких я знаю. Він просто не може заборонити чаклувати! Стоп! Який сад?

Сільсія зітхнула, намагаючись зібратися.

— Це так несправедливо, але можливо, зовсім трішки, є моя провина. Я випробування проходила в саду магнолій. Нефритовий камінь перетворився на золу, після того, що я вчинила.

— Ти про що це?

— Ну тре було направити магію в цей клятий камінець. В тебе було не так?

— Не так, — махнула головою Олавей. — Зовсім не так.

— Спершу в мене не вийшло. І я вирішила, якщо використаю новий прийом,я кий мене навчив Ріан із природною енергією, зможу отримати додаткові бали.

— Все пішло шкереберть?