- 55 -

Стурбованість Аберхат збільшилась, бачачи, що Адріан покинув таємничу огорожу, і капрал Уайт прийняв ініціативу, відразу приступивши до своїх обов’язків.

«Зовсім не так я хотіла йти на перший етап випробування!» — її плани щодо очікування першого етапу випробування не виправдовувалися. — «Дурепа! На що я взагалі розраховувала, роблячи такі безглузді речі? Сія отямся  кінці-кінцями! Він капрал королівської гільдії, професіонал своєї справи, що я йому хотіла довести своїми діями?» — Аберхат поїдом себе їла за вчорашню витівку. — «Як це безглуздо виглядає. Що я хотіла йому довести, що я жінка, яка може йому подобатися? Це так жалюгідно!» —Вона розлючена на саму себе  за те, що намагалася привернути увагу капрала Уайта, і тепер вона розуміє, що це було марно і надто безглуздо. — «Поговорити з ним?! Про що говорити? В нього таких як я, ціла вшикована черга. Я напевне хотіла скоріше для себе знати, що подобаюсь цьому пихатому індику…» — думки обриваються, коли її ім’я  звучить серед учасників.  

— Сільсія Аберхат!

Вона відчувала себе так, мов застрягла поміж молотом і ковальнею, намагаючись звести рахунки зі своїми емоціями та прийняти реальність.

«Зараз важливо зібратися та впоратися з цими почуттями, мені конче потрібно зосередитись на завданні. Я не можу його провалити через капрала Уайта… ні, через Роувена!»

Він чекає її біля огорожі з холодним поглядом та безжалісним виразом обличчя. Сільсія відчуває тиск, який створює на неї присутність Роувена, особливо у такий напружений момент.

Вона підходить ближче до нього, і він проводить плавно рукою в бік входу, так як це робив Адріан, хіба що без посмішки і натяку на дружню атмосферу. Щойно вона відчиняє двері із бамбуку й переступає поріг, то відразу опиняється в саду розквітлих магнолій.

Сад вражає своєю природною красою та спокоєм. Магнолії розкинули свої великі, ніжно-рожеві квіти, які наповнюють повітря неповторним ароматом. Сонячне проміння пробивається через густий зелене листя дерев і створює чарівний світловий малюнок на землі. Навколо високих стовбурів магнолій виросли витончені чагарники з барвистими квітами, а різнобарвні квіти розташовані вздовж мальовничих стежок, буквально запрошують гостя на прогулянку. Все межувало на межі ілюзії та реальності. Звуки природи –  щебетання птахів, шелест листя, легкий вітерець – створюють атмосферу спокою та гармонії.

 Цей сад Сільсії був майже ідентичним тому місці, де вона тренувалася. По іншу сторону озера сад межував з лісом, і вона навіть не бувши там, могла заприсягтися, що це місце саме те.  Її внутрішня рівновага майже відновилася. Вона намагалася не дивитися на Уайта, а повністю відволіктись на прекрасне місце.

 — Це дія вимірного артефакту, — пояснює Роувен. — Він один із найбільш загадкових і потужних об'єктів у нашому світі. Його магія поза простором і часом. Він може відтворювати будь-яке місце з наших спогадів, й переносити туди, яке власне є поза нашим часом. Це дозволяє тут перебувати стільки часу, стільки потрібно і повертатися у свій простір де відсутність дорівнює хвилині, або ж часу який встановлює власник артефакту.

Роувен говорить рівно, безпристрасно, але навіть так, Аберхат відчуває всіма фібрами як він демонструє свою владу та авторитет.

Уайт йде в глиб саду, і Аберхат слідує за ним.

— Як ви увімкнули цей артефакт?

Вона проводить лінію, використовуючи офіційне звернення на «ви» і саме це змушує його зупинитися й обернутися до неї обличчям. Його права брова підійнялася в гору, німі слова буквально в нього написані на обличчі: «Серйозно?! Вчора ти за столом відверто загравала, на балконі цілувалася зі мною, а зараз – "викаєш"?!»

Він скривив губи в іронічній, пихатій посмішці.

— Він прив’язаний до енергії свого хазяїна. Відповідні магічні символи призводять до активації. Вимірний артефакт може бути як корисним, так і небезпечним, якщо його використовувати необачно, — продовжив говорити Уайт безпристрасно, крокуючи далі в глиб саду.

Сільсія не стала запитувати про сад магнолій, і уточнювати чи саме цей сад розташований по іншу сторону бірюзового озера, чи ні. Дійшов до просторої галявини, Роувен зупинився, цього разу без різки розворотів.

— Перший етап полягає в оцінці магічного потенціалу, — сказав він холодно дивлячись на неї. — Для цього в школах та академіях використовують аквамариновий камінь. Для відбору, ми вирішили використати нефритовий камінь. Він не лише визначає потенціал, а й резерв і його можливості надалі. — Роувен дістає з кишені невеличку торбину, в які власне й був камінь. — Все що потрібно зробити, це дістати камінь й направити магію в нього, стільки, стільки зможеш. Виконуй.

Уайт протягнув їй торбину. Сільсія взяла торбину, витягла з неї нефритовий камінь. Вона ретельно розглянула камінь, відчуваючи долонями пульсацію його енергії. Потім вона сконцентрувалася, направляючи свою магію в камінь. Все що мала, і все що змогла буквально вичавити з себе.

Минає зо дві хвилини, а нічого не відбувається. Сільсія замружила очі, намагаючись сфокусуватися. Вона подумала про свої найсильніші спогади, намагаючись залучити всю свою внутрішню силу. Однак камінь залишався нерухомим, не проявляючи ніяких змін. Спроба вичавити з себе все можливе виявилася марною, камінь не проявляв жодних ознак реакції.

— Нічого… — вона розплющила очі. — Це має бути так?