- 20 -

П’ять років тому

Магічна крамниця Аберхат була зачиненою. Даерон волав би сюди особисто не приходити, в котре не нагадувати про тяжку втрату, та все ж він мусив.Доки він знаходиться тут, не викликаючи підозри, він мав переговорити з жінкою, яка останні п'ятнадцять років виховувала королівську спадкоємицю трону.

Двері скрипнули, а дзвінок над головою сповістив хазяйку про відвідувача.

— За-ачи-инено!

Моріана Аберхат зіперта на прилавок закривала долонями обличчя, проливаючи сльози ледь ними не захлинаючись. Вона  міцно притискала долоні, щоб стримати істеричні схлипи, які не могла контролювати. Її тіло все ще тремтіло, а перед очима все пливло.

Крамниця виглядала надто чистою, а всі розставлені баночки із зіллями та магічними предметами до блиску натертими. Морвесу було б набагато легше говорити, якби жінка влаштувала хаос, розбивши кілька атрибутів, а натомість – ідеальна чистота лякала більше, ніж хаос.

— Мо-орвес, скажи-и, що все це непра-авда? — вона заїкалась від стану, в якому перебувала.

В тонкий голос жінки був сповнений відчаю, Морвес чи не вперше в житі не знав, як втішити ту, котра втратила чоловіка. Він навіть не став запитувати, як Моріана зрозуміла, що до крамниці увійшов саме він, а не хтось інший. Тільки потім він помітив, що в кутках стелі причеплені камінчики розміром не більше трьох сантиметрів, а ще вікна були прикрашені вазами в яких стояли засохлі айстри, що виглядали мов живі. Крамничка мала надто багато магічних артефактів, Морвес навіть не певен був,  чи містило королівське сховище таку кількість магічних предметів.

Другим приємним враженням Морвеса стала крамниця, яка вся була в приємних світлих пастельних тонах. Ніжно-бежевого кольору стіни які були прикрашені малюнками уособлення богів, що складалися з тонких чорних ліній-штрихів; світло-коричневий камін, поверх якого були виставлені скляні закорковані пробірки, в середині яких містилися живі квіти; три столики зі світлого дерева для приймання гостей та кілька стелажів позаду прилавка, де зберігалися зілля.

— Він герой, — зміг із себе видавити Даерон.

— Для-я ко-ого?! — різко Моріана зірвалася на крик, трясучи головою. Її чорне волосся повністю розтріпалося, лягаючи на плечі мов хустина. — Для доньки, яка чекає люблячого татуся?! — бліда шкіра на обличчі ще більше зблідла, а червоні очі налилися новими сльозами. — Чи можливо для мене, яка його більше ніколи не побачить?! Для кого він герой, скажи Морвесе?

— Він разом з капралом Уайтом евакуювали людей, зупинили потік води врятувавши життя тисячам. Моріана, твій чоловік герой!

— Ну звісно, капрал Уайт, — жінка роздратовано склала руки на грудях, вийшовши із-за прилавка. Здавалося, що саме згадка про капрала гільдії Анзу привела її до тями. Лють яка спалахнула в карих очах Аберхат проектувалася і на її силу. В кімнаті загорілися всі свічки, навіть згасле вугілля в каміні й те загорілося. — Спочатку він заявляється в мій будинок погрожуючи, що відбере доньку, а тепер мій чоловік мертвий!

— Капрал Уайт не погрожував, він попереджав вас із самого початку. Була домовленість!

Морвес не хотів тиснути на жінку, котра щойно втратила чоловіка, головну опору в сім’ї, як і не міг тепер забрати Сільсію. Залишити Моріану з горем на одинці, йому не дозволяла совість.

«Нічого страшного не станеться, якщо вона ще трохи часу побуде тут. Для дівчинки втрата батька також обернеться тугою та сумом…»

— Мені чхати на цю домовленість, я не віддам свою доньку до столиці! Крапка!

— Не зараз, але час однозначно прийде Моріана. Ти не зможеш все життя приховувати від неї правду.

— Я її виховала! Вона моя донька!

— Твоя, — погоджується Морвес. — Та в її жилах тече кров Астрід. — Рано чи пізно її сила вивільниться, і ти не зможеш з цим впоратися. Це питання часу.

— Я знаю тисячі зіль які можуть допомогти придушити цю згубну силу! Вона проживе спокійне життя, одружиться й народить дітей. В неї буде нормальне життя!

— Ти сама себе чуєш, Моріана? — Даерон прикликає її здоровий глузд. — Щойно їй виповниться двадцять один, жодне твоє зілля не спрацює. І коли її сила вирветься, ти молитимешся всім богам, щоб вона могла її контролювати.

Моріана міцно стиснула щелепи, свердлячи поглядом Морвеса.

— Що ти мені пропонуєш?

— Коли час прийде, ти її відпустиш. Решту, я владнаю сам.

— Капрал Уайт не це говорив.

— В нього інше було бачення ситуації. І яким би ти не вважала його покидьком, він помер разом з твоїм чоловіком. В нього був шанс безпечно покинути те місце, але він залишився виконувати свій обов’язок, — Даерон не став очікувати відповіді від Моріани направившись до виходу. В самих дверях, не обертаючись, він сказав: —  В Еревана лишився син. Він офіційно тепер став круглою сиротою.   

Слова Даерона не пом’якшили гніву Аберхат. Моріані набагато легше було звинувачувати капрала Уайта в смерті чоловіка, аніж змиритися з думкою, що її чоловік добровільно підставився під небезпеку, жертвуючи своїм життям заради суспільного блага.

— Ти не міг покинути нас! Ти не міг… Це все через капрала Еревана Уайта!