Розділ 30

Декілька секунд Гліб не рухається, наче стримує всередині себе руйнівний ураган. Він повільно відступає на крок, розриваючи той невидимий, розпечений ланцюг, котрий з'єднував нас ці кілька божевільних хвилин. Він опускає руки, закладає їх у кишені штанів і начіпляє свою звичну, непроникну маску.

— Якщо ти цього справді хочеш, то нехай так і буде.

Гліб розвертається й виходить із кабінету, зачиняючи за собою двері. Я залишаюся одна. Тіло тремтить, губи досі палають від його жестів, а руки стискають розпущені руді пасма, які він так безжально визволив зі шпильки.

Тиждень минає наче у тумані. Гліб дотримується домовленостей і не дозволяє собі жодного зайвого погляду, двозначної інтонації чи випадкового дотику. Для мене він недосяжний керівник, а я сувора юристка. 

Ця вибудована мною професійна стіна душить. Щодня, бачачи його в коридорах, чуючи його низький голос на нарадах чи передаючи йому папери, я відчуваю, як усередині розростається болісна туга. Я сумую за ним, за його гарячими дотиками, за волошковим поглядом, у якому спалахує темне полум'я, і за його смачними губами. Ця безглузда гра в холодність виснажує мене сильніше за будь-яку роботу. Я більше не можу ховатися за фальшивими приводами, страхами та брехнею.

Я хочу бути з ним. Наприкінці п'ятниці, коли юридичний відділ уже порожніє, а колеги розходяться на вихідні, я збираю залишки своєї рішучості. Хвилювання стискають груди, але я твердо вирішила зізнатися, що ніякої Аліни не існує. Сподіваюся Гліб пробачить мою дурість і ми будемо разом. Мабуть, цей час потрібний був мені для того, щоб я зрозуміла, що необачно закохалася у свого боса. У приймальній порожньо. Я не стукаю, обережно штовхаю двері кабінету Грозовського й застигаю на порозі.

На його столі сидить Валерія, її ноги широко розведені між стегнами Гліба, який пристарсно цілує її вуста. Почувши скрип дверей, чоловік відхиляється та розвертається до мене. У його очах спалахує злість:

— Поліно, вас стукати не вчили?

— Пробачте, я гадала ви один, —до моїх щік підкрадається полум’я.

Валерія зістрибує зі столу на ноги. Вона поправляє свої штани та блузу. Від поцілунку на її вустах размазалась помада. Здається, якби я зайшла на декілька хвилин пізніше, то побачила б більш відверту сцену. Моє серце розривається від болю. Не думала, що так страждатиму через те, що Грозовський цілує іншу. Я намагаюся впоратися з емоціями, але мій голос тремтить.

— Ви знову разом?

Гліб мовчить, і Валерія відповідає замість нього:

— Так, ми вирішили почати все спочатку. 

Ці слова  блискавкою пронизують серце. Прикро визнавати, що Гліб більше ніколи не стане моїм. Насилу стримую сльози 

— Тоді не буду вам заважати. Вибачте за те, що завадила.

— Поліно, ви щось хотіли, — Грозовський запитально зводить брови.

— Це вже не актуально, — шморгаю носом та тікаю з кабінету.

У душі вирує буря, а серце стискається від болю. Здається, я втратила його назавжди, остаточно і безповоротно. Це дивно, сумувати за тим, чого ніколи не мала. Ми ж і не зустрічалися нормально, проте усвідомлення того, що я випустила цю можливість розриває на шматки.

 Біжу до вбиральні та не можу більше чекати. Хочу з’ясувати те, що турбує мене декілька останніх днів. Роблю свою справу і чекаю. Боюся глянути, проте поки не передумала, у тремтячих пальцях стискаю на тест на вагітність. Тамую подих, опускаю погляд і чітко бачу дві смужки. Земля втікає з-під ніг і я ледь не падаю. Вагітна. Гарячково зіставляю дати і всередині все обривається. 

Буду вдячна, якщо натиснете на серденько біля книги та підпишетеся на мою сторінку.