Я не дозволю тебе скривдити

 - Щось не так, - обличчя Лоріанхейн виглядало вкрай стурбованим. - Схоже, Марія в біді.

 - З чого ти взяла? - поцікавився Ленмаріель, не відволікаючись від своєї справи - він, хитаючись у кріслі-гойдалці, листав посібник з магії ілюзій. - Як ти взагалі можеш знати, так з нею щось чи не так, коли вона вже не в цьому світі?

 - Ну… - Лорі зам’ялась. - Незадовго до відбуття я наклала на неї “Багряні узи”.

Ельф таки відволікся від книги і здивовано припідняв брови.

 - Соромлюсь спитати - навіщо? Я не спеціаліст в магії Крові, але наскільки мені відомо - це плетіння навіть в межах одного світу на великій відстані не працює. А між двома різними - і поготів…

 - Ну, не ти ж один в нас великий дослідник, - криво всміхнулась ельфійка (хоча в цілому було видно, що їй ані разу не смішно). - Я дещо модифікувала заклинання і поєднала його з астральним маячком. Тепер мани треба вкласти на порядок більше… Але зв’язок має бути.

 - Так, поясніть мені, скромному рунному майстру, від всієї вашої магії-шмагії максимально далекому, - попросив Горін, що сидів у своєму кам’яному кріслі, крутячи в пальцях якусь деталь від голема, - що воно взагалі таке - оті ваші “узи”?

 - Це заклинання зі школи магії Крові, - відповіла Лорі. - В базовому варіанті, заклинач через кров може сприймати особливо сильні відчуття від цілі.

 - Гм… - задумався дворф. - Але ж сильні відчуття… вони цейво… різними можуть бути, - він загигикав і глузливо вишкірився. Зрозумівши, про що мова, Лен і собі почав пирхати в кулак.

Наступної миті в одного полетіла порожня склянка, в іншого - алхімічний пестик. Ельф від склянки легко ухилився, майстер, отримавши пестиком по лисині, почухав її і продовжив зубоскалити.

 - Вар’яти ви обидва, - зітхнула ельфійка. - У випадку того, що ви, двійко збочинців, маєте на увазі - я просто заблокувала б відчуття зі свого боку, та й по всьому! І взагалі, мала вона ще для цього! І я не про те кажу. Щойно я отримала відгук від закляття - і він передає біль. Цілий океан болю в усіх його спектрах та усьому різноманітті… А іллітірі, як ніхто інший, розуміються на болі, тому я точно можу сказати - дівчинці зараз дуже й дуже зле, - Лорі витримала паузу. - Її треба рятувати.

 - Не певен, що нам варто потикатися до її світу, - ельф перегорнув наступну сторінку. - Не факт, що там взагалі працює магія - а отже, ми всі будемо в небезпеці. Можливо, навіть не зможемо відкрити зворотній портал і повернутись назад.

 - Якщо “Узи” працюють, значить, магія там можлива. Те, що мана-поля, скоріш за все, немає - то вже інша справа. Візьмемо з собою запас накопичувачів…

 - Ми будемо обмежені в засобах, - заперечив химеролог. - Мені ця ідея в будь-якому випадку не подобається.

 - Я розумію, - холодно промовила Лоріанхейн, - що тобі на всіх, крім себе коханого, начхати. Але я не покину Марію у скруті! Тому я йду, з тобою чи без тебе. Горіне, ти що скажеш?

 - Та я тільки за, - пробурчав дворф. - Я теж малій не бажаю зла. А мої руни матимуть ефект що в цьому світі, що в тому…

 - Змовились? - відклавши книгу, ельф зміряв їх бох уважним поглядом. - Добре, якщо ви такі затяті… Підемо всі разом. Тільки ви не врахували ще однієї проблеми. Якщо ми просто відкриємо портал за відомими координатами - це приведе нас в ту точку, куди відправилась Марія, але вона, радше за все, вже не там. І нам доведеться тинятись отим їхнім техногенним світом та шукати її. Лорі, твої “Багряні узи” зможуть допомогти визначити напрямок?

 - Та зможуть… - замислено відповіла ельфійка. - Але це може зайняти чимало часу. Тому ось як ми зробимо: я зараз даю тобі всі викладки по моєму модифікованому плетінню, а ти підключаєш Великий Мозок, вмикаєш свій власний і шукаєш спосіб обчислити координати таким чином, щоб портал привів нас безпосередньо до дівчинки. Або хоча б приблизно туди, де вона знаходиться. Роби що хочеш - але знайди! Я тим часом піду і підготую достатньо заряджених накопичувачів і дещо з бойової алхімії, аби не покладатись виключно на чари. Горіне - збирай усе, що тобі потрібно.

 - Та що мені збиратись, - знизав плечима дворф. - Молот, обладунки - та й усе.

 - Тоді до справи, - Лорі рушила до своєї лабораторії, але, згадавши щось, обернулась. - І ще, Лене…

 - Що?

 - Почисть свою просторову кишеню від усілякого хламу. Нам вона знадобиться.

* * *

Голова СБ витер закривавлені руки універсальною дезинфікуючою серветкою, викинув її в утилізатор і, похмуро зітхнувши, попрямував до столу. Дорогою кинув погляд на зафіксоване у спецкріслі тіло Марії, що вже майже не подавало ознак життя. Очі заплющені, обличчя викривлене від болю…

Дівчисько виявилось на диво впертим і мовчало до останнього. Максимум - послала його до біса в особливо вишуканій формі кілька разів… поки ще могла. А ще її тіло виявилося напрочуд стійким до ушкоджень.

Звісно, це не зупинить справжнього професіонала, особливо якщо він не обмежений у засобах. Спецкрісло останнього покоління - по суті, вишуканий та продуманий д дрібниць  мультифункціональний інструмент для тортур - та “набір №66”, що складався з виготовлених у секретних лабораторіях “Сяйва” препаратів та створених з найміцніших сплавів інструментів, могли пройняти та розговорити будь-кого. Але, схоже, не цього разу…

Розблокувавши планшет, шеф ще раз глянув поверх екрана на тіло ув’язненої. Голова дівчинки безвільно повисла набік, жодних ознак дихання не було. Схоже, все…

Реанімувати і спробувати допитати ще раз? А сенс, якщо вона, радше за все, знову нічого не скаже? Витрачати на дрібну злодюжку з нетрів картриджі до медкапсули останнього покоління, за які йому ще потім звітувати…

 - І в такому вигляді згодишся, - прийняв рішення безпечник. - Віддамо твоє тіло яйцеголовим, і вони з нього витягнуть все, що зможуть. Навіть такий результат - все одно результат.